– Оце поїж, Ґарфілде, – відзначила Кора.
Вона пройшла крізь пістолетний дим у коридор. Почала підніматися сходами. Вона знала, де знайти ту блядь. У ліжку. Кора знала це так само добре, як своє ім’я.
– Спатоньки пора, так, – промовила вона. – Так собі й думай, Майро, дорогенька моя.
Кора посміхалася.
Отець Бріґгем та Альберт Джендрон вели взвод розгніваних католиків по Касл-авеню в бік Геррінгтон-стріт. На півдорозі вони почули спів. Чоловіки перезирнулися.
– Як думаєш, навчимо їх інших пісень, Альберте? – м’яко запитав отець Бріґгем.
– Думаю, так, отче, – відповів Альберт.
– Навчимо їх «Я прибіг аж додому»?
– Дуже гарна пісня, отче. Думаю, навіть така мерзота, як вони, здатна її вивчити.
Блискавка пронизала небо. Вона освітила Касл-авеню короткочасною ясністю й показала чоловікам невелику юрбу, що піднімалася пагорбом у їхній бік. Під спалахом блискавки їхні очі блимали білою порожнечею, ніби в статуй.
– Он вони! – крикнув хтось, а якась жінка додала:
– Хапайте тих обдовбаних курвих синів!
– Винесемо сміття, – весело видихнув отець Бріґгем і кинувся на баптистів.
– Амінь, отче, – погодився Альберт, біжучи поруч.
Тоді вони побігли вже всі.
Коли поліцейський Морріс заїхав за ріг, нова громовиця прохромила небо, зрубавши один зі старих в’язів біля потоку Касл. У цьому спалаху він побачив дві юрби людей, що бігли одна на одну. Перша група рухалася вгору пагорбом, друга – з пагорба вниз, і обидві кричали, жадаючи крові. Поліцейський Морріс зненацька пошкодував, що сьогодні зранку не відпросився з роботи.
Кора відчинила двері спальні Чака й Майри і побачила саме те, чого й очікувала: та сука лежала гола у зім’ятому двоспальному ліжку, що мало такий вигляд, ніби воно останнім часом переживає важкий термін служби. Одну руку вона тримала позаду, схованою під подушки. Іншою стискала фотографію в рамці. Фотографія була розташована між м’ясистих стегон Майри. Здавалося, ніби вона з нею трахається. Очі Майри були напівзаплющені від екстазу.
– Оооо, Ел! – стогнала вона. – Ооооо, Ел! ОООООООО, ЕЕЕЕ-ЕЕЕЕЕЛЛЛ!
У серці в Кори здійнялися нажахані ревнощі, піднялися до горла, аж доки вона не відчула цей гіркий сік у себе в роті.
– Ах ти ж щуряка засрана, – видихнула вона й підняла пістолет.
У ту ж мить Майра глянула на неї, і Майра посміхалася. Вона видобула вільну руку з-під подушки. У ній вона стискала свій пістолет.
– Містер Ґонт попередив, що ти прийдеш, Коро, – сказала вона й вистрелила.
Кора відчула, як куля розрізала повітря їй біля щоки. Почула, як та глухо стукнула в штукатурку на лівому боці дверей. Кора вистрелила зі свого пістолета. Куля влучила у фотографію між Майриних ніг, розбиваючи скло й занурюючись жінці у верхнє стегно.
Крім того, куля залишила дірочку в лобі Елвіса Преслі.
– Дивися, що ти наробила! – завересканила Майра. – Ти застрелила Короля, пизда ти тупорила!
Вона тричі вистрелила в Кору. Двічі промахнулася, проте третій постріл поцілив Корі в горло й прибив її спиною до стіни, вивергаючи рожевий струмінь крові. Падаючи на коліна, Кора знову вистрелила. Куля зробила дірку в Майриній колінній чашечці й вибила її з ліжка. Тоді Кора долілиць завалилася на підлогу, а пістолет вислизнув їй з долоні.
– Я йду до тебе, Елвісе, – спробувала вимовити вона, але щось було страшенно, жахливо неправильно. Здавалося, навколо сама лише темрява, і нікого немає, вона одна.
Баптисти Касл-Рока, на чолі з преподобним Вільямом Роузом, і католики Касл-Рока, на чолі з отцем Джоном Бріґгемом, зійшлися біля підніжжя Касл-Гіллу з майже чутним хрускотом. Жодної ввічливої боротьби навкулачки, жодних правил маркіза Квінсберрі[164]. Вони прийшли, щоб видавлювати очі й відривати носи. І, вірогідно, вбивати.
Альберт Джендрон, кремезний стоматолог, який повільно закипав, але страшно клекотав, коли гнів досягав точки кипіння, ухопив Нормана Гарпера за вуха і смикнув його голову вперед. Разом з тим він у той же бік махнув своєю головою. Черепи зіткнулися зі звуком тріску глиняного посуду під час землетрусу. Норман затремтів, а тоді обім’як. Альберт кинув його вбік, ніби лантух із брудним одягом, і вхопив Білла Сеєрза, що продавав інструменти у «Вестерн Авто». Білл ухилився, після чого завдав удару. Альберт прийняв його прямісінько в обличчя, виплюнув зуб, узяв Білла у ведмежий захват і стиснув, доки не почув, як ламаються ребра. Білл запищав. Альберт перекинув його ледь не через усю вулицю, де поліцейський Морріс зупинився саме вчасно, щоб не переїхати чоловіка.
164