Ґонт закричав – від болю, люті чи обох відчуттів, Алан так і не дізнався – і впустив валізу, щоб схопити змію обома руками. Алан побачив можливість і кинувся до Ґонта, який відірвав рвучку змію від себе і кинув на тротуар собі під чобіт. Приземлившись, змія знову перетворилася на те, чим була до того, – просто дешеву дурничку, п’ять футiв пружини, обгорнуті в побляклий гофрований папір, із тих штучок, які подобаються лише таким дітям, як Тодд, і які оцінити здатні лише такі люди, як Ґонт.
Кров скрапувала містерові Ґонту з шиї дрібними цівками з трьох пар дірочок. Він недбало стер її дивними довгопалими долонями та нахилився, щоб узяти свою валізу… але раптом спинився. Отак схилившись, зігнувши довгі ноги й витягнувши довгі руки, він скидався на дерев’яну статуетку Ікабода Крейна[169]. Але того, за чим він тягнувся, на місці вже не було. Валіза зі шкіри гієни з тими огидними дихаючими боками тепер лежала на землі в Алана між ніг. Він забрав її, поки містер Ґонт вовтузився зі змією, і зробив це зі звичною швидкістю й спритністю.
Тепер вираз Ґонта неможливо було ні з чим сплутати: його обличчя спотворила гримуча суміш люті, ненависті й немислимого подиву. Верхня губа закотилася, ніби собачий вишкір, відкриваючи ряди тісних зубів. Усі стриміли з рота, ніби їх саме для такої нагоди підточили.
Він витягнув уперед руки й засичав:
– Віддай сюди, це моє!
Алан не знав, що Ліленд Ґонт запевнив десятки мешканців Касл-Рока, від Г’ю Пріста до Слопі Додда, що він зовсім не зацікавлений у людських душах – бідних, зморщених, скоцюрблих речах, якими вони стали. Якби він це знав, то розсміявся б і зазначив, що брехня – це і є головний товар на продаж у містера Ґонта. О, він чудово знав, що в сумці, саме так. Що там усередині кричить, ніби лінії електропередач під сильним вітром, і задихається, ніби старигань на смертному ложі. Він дуже добре це знав.
Губи містера Ґонта оголили зуби в моторошній посмішці. Страшні руки витягнулися ще ближче до Алана.
– Попереджаю, шерифе, не залупайся на мене. Я не з тих, на кого тобі варто залупатися. Та сумка моя, кому сказав!
– Не думаю, містере Ґонт. Я думаю, що там усередині крадені речі. Думаю, вам краще…
Туз витріщався на Ґонтове непомітне, але поступове перетворення з бізнесмена на монстра, роззявивши рота. Хватка навколо горла Поллі трішки ослабилась, і вона побачила в цьому можливість. Поллі крутнула головою і вгородила зуби аж до ясен Тузові Мерріллу в зап’ясток. Туз не роздумуючи відштовхнув її, і Поллі розпласталася на вулиці. Туз навів на неї пістолет.
– Сука! – скрикнув він.
– Є, – вдячно бурмотнув Норріс Ріджвік.
Він тримав ствол табельного револьвера вздовж рейок мигалки. Тепер затамував подих, закусив нижню губу й натиснув гачок. Туз Меррілл раптом повалився на жінку на вулиці – то була Поллі Чалмерз, і в Норріса вистачило часу подумати, що він мав би здогадатися, – а його потилиця розкрилася й почала розлітатися згустками і шматками.
Раптом Норріс відчув сильну слабкість.
Але разом з тим – сильне-сильне благословення.
Алан не звернув уваги на кончину Туза Меррілла.
Як і Ліленд Ґонт.
Вони дивилися одне на одного – Ґонт на тротуарі, Алан біля свого універсала на вулиці, а між ніг у нього лежала та жахлива жива валіза.
Ґонт глибоко вдихнув і заплющив очі. Щось пробігло йому по обличчі – якесь мерехтіння. Коли він після цього розплющив їх, повернулася подоба Ліленда Ґонта, який обманув стількох людей у Року, – приємний, люб’язний містер Ґонт. Він опустив погляд на змію, що лежала на тротуарі, скривився од відрази й відфутболив її в канаву. Тоді повернувся до Алана й простягнув йому руку.
– Будь ласка, шерифе, не сварімося. Година пізня, а я стомлений. Ви хочете, щоб я забрався з міста, а я хочу піти. І я піду… тільки-но ви мені віддасте моє. А оце – моє, я вас запевняю.
– Запевнив і до дідька пішов. Я вам не вірю, друже.
Ґонт свердлив поглядом Алана з нетерпінням і люттю.
– Та сумка і її вміст належать мені! Ви що, не вірите у вільну торгівлю, шерифе Пенґборн? Ви що, якийсь комуняка? Я в поті чола торгувався за кожнісіньку річ у тій валізі! Я їх отримав чесно й справедливо. Якщо вам потрібна винагорода, гонорар, комісійні, комісія за рекомендацію, шматочок пирога, чи як у вас тут кажуть, це я можу зрозуміти, і я вам радо все виплачу. Але ви маєте розуміти, що це питання бізнесу, а не юрид…
169