Тоді Елвіс повертає її голову до себе й промовляє тягучою манірною вимовою Середнього Півдня: «Хіпа ми не маємо дивитися одне на однохо, крихідко?»
Вона не встигає відповісти, коли його уста припадають до її. Його запах і дотики наповнюють увесь світ. А тоді раптом його язик у її роті – Король рок-н-ролу по-французьки цілує її на очах у Кори й усього сраного світу! Він ще сильніше пригортає її, поки труби ревуть свої синкопи, вона відчуває, як у лоні розмотується екстатична хіть. Ох, у неї ніколи такого не було, навіть на озері Касл із Тузом Мерріллом багато років тому. Їй хочеться кричати, але його язик б’ється в неї в роті, тож вона спроможна лише вчепитися в гладеньку оксамитову спину, здригаючи стегнами, поки труби гримлять початок «Мого шляху»[41].
Містер Ґонт сидів в одному з дорогих крісел і з лікарським відчуженням спостерігав за тим, як Майру Еванс розривають хвилі оргазму. Вона трусилася, наче під час повного нейронного виснаження, міцно стискаючи фотографію Елвіса, не розплющуючи очей, перса здіймалися, ноги напружувалися, розслаблялися, напружувалися, розслаблялися. Салонні кучері розсипалися їй по голові не надто привабливим шоломом. Подвійне підборіддя стікало потом, як і сам Елвіс, коли масивно крутився своєю тушею на сцені під час останніх концертів.
– Ооооо! – скрикувала Майра, дрижачи, ніби желе на тарілці. – Оооо! Оооооооо, Боже! Ооооооооооооо, Боооууужеее! ООООООООО…
Містер Ґонт ліниво стиснув кант темних слаксів між великим і вказівним пальцями, струснув, повертаючи його до попередньої бритвеної гостроти, тоді нахилився вперед і вихопив фотографію в Майри з рук. Її сповнені розпачу очі одразу розчахнулися. Вона кинулася за світлиною, але та була вже задалеко. Почала підводитися.
– Сядьте, – наказав містер Ґонт.
Майра не поворухнулася, ніби, піднімаючись, обернулася на камінь.
– Якщо хочете ще хоч раз у житті побачити цю фотографію, Майро, то… сядьте.
Вона сіла, витріщаючись на нього з тупим стражданням. Величезні плями поту розповзалися в неї під пахвами й збоку грудей.
– Будь ласка, – промовила вона.
Слова долинули таким порохнявим хрипом, що скидалися на подих вітру в пустелі. Вона простягнула долоні.
– Назвіть ціну, – запропонував Ґонт.
Жінка замислилася. Очі на спітнілому обличчі закотилися вгору. Адамове яблуко здійнялося й опустилося.
– Сорок доларів! – скрикнула вона.
Він засміявся й похитав головою.
– П’ятдесят!
– Дурниці. Ви, мабуть, не надто хочете отримати це фото, Майро.
– Хочу! – З куточків очей заструменіли сльози. Вони збігли їй по щоках, змішуючись із потом. – Хооочуууу!
– Гаразд, – урвав її він. – Хочете. Я це приймаю. Та чи вона необхідна вам, Майро? Чи вона вам дійсно необхідна?
– Шістдесят! Це все, що в мене є! До останнього цента!
– Майро, я, на вашу думку, хто, дитина?
– Ні…
– А як на мене, так. Я старий чоловік – старший, ніж ви собі можете уявити, просто добре зберігся, якщо можна так про себе сказати, – але справді думаю, що вам здаюся дитиною, дитиною, яка повірить, ніби жінка, що живе в новенькому дюплексі менш ніж за три квартали від Касл-В’ю, має лише якихось шістдесят доларів при душі.
– Ви не розумієте! Мій чоловік…
Містер Ґонт підвівся, тримаючи фотографію в руці. Усміхненого чоловіка, що відійшов від дверей, щоби впустити її, більше в кімнаті не було.
– Ви ж заздалегідь не повідомили про зустріч, так, Майро? Ні. Я вас запросив із щирості сердечної. Але тепер, боюся, мушу попросити вас піти.
– Сімдесят! Сімдесят доларів!
– Ви ображаєте мої інтелектуальні здібності. Будь ласка, йдіть.
Майра впала перед ним на коліна. Її пронизували різкі панічні ридання. Ухопила його за литки й плазувала.
– Прошу! Прошу вас, містере Ґонт! Я мушу мати ту фотографію! Мушу! Вона таке… ви й не повірите, що вона робить!
Містер Ґонт зиркнув на фотографію Елвіса, і його обличчям пробіг короткочасний вираз огиди.
– Не думаю, що навіть хотів би знати, – відказав він. – Це здавалося неймовірно… спітніло.
– Але якщо вона коштує дорожче сімдесяти доларів, доведеться виписати чек. Чак знатиме. Він захоче дізнатися, на що я витратилась. А якщо розповім йому, він… він…
– Це, – проігнорував її містер Ґонт, – не мої проблеми. Я продавець, а не сімейний психолог. – Він зверхньо дивився на Майру, звертаючись до її спітнілої маківки. – Упевнений, що інша людина – наприклад, місіс Раск – зможе собі дозволити цю досить унікальну світлину почилого містера Преслі.
41
«My Way» – пісня, яку в 1969 році популяризував Френк Сінатра. Вважається найпопулярнішою піснею на похоронах у Великій Британії. Кавер-версію часто виконував Елвіс Преслі.