– Сука-блядь! – закричала вона.
– Вілмо… ходімо в будинок, дорогенька, і я… – силкувався віднайти потрібні слова Піт, а тоді відчув полегшення, ніби його зрештою просяяло. – Я зроблю нам чаю.
– Нахуй іди зі своїм чаєм! – завила Вілма з висоти, най-найвищішої височини свого вокального діапазону, і дворняга Гейвергіллів по сусідству просто пішов ва-банк зі своїм дзявдзявдзяв, боже, як же вона ненавидить собак, це її зараз з розуму зведе, їбучий гавкітливий пес!
Лють переповнила її, і Вілма кинулася на простирадла, впилася в них нігтями, почала зривати. Пальці вхопили першу мотузку, і та репнула, ніби гітарна струна. Простирадла на ній ляпнулися мокрим м’ясистим плюскотом. Вілма стиснула кулаки, примружила очі, ніби дитина, в якої нервовий зрив, і величезним жаб’ячим стрибком приземлилася зверху на одне з простирадл. Те змучено чваркнуло й роздулося, шматочками болота оббризкуючи її нейлонові панчохи. Це стало останньою краплею. Вона розкрила рот і заверещала від люті. О, вона знайде того, хто це зробив. Так-такечки-так-то-та. Ви не сумнівайтеся. А коли знайде…
– У вас там усе добре, місіс Джерзик? – Голос місіс Гейвергілл, невпевнено-стривожений.
– Так, бляха-муха, ми тут «Стерно»[47] п’ємо й Лоуренса Велка дивимося, то, може, заткнете писок своєму дворнязі? – викричалася Вілма.
Вона задихано відступила від брудного простирадла, волосся розсипалося їй по розпашілому обличчі. Щосили відкинула його. Довбаний собака її до сказу доведе. Довбане гавкітливе…
Думки обірвалися з ледь чутним тріском.
Пси.
Довбані гавкітливі пси.
Хто живе одразу за рогом звідси, на Форд-стріт?
Уточнення: яка психована пані з довбаним гавкітливим псом з кличкою Рейдер живе отут за рогом?
Нетті Кобб, а хто ж іще.
Пес прогавкав усю весну тим високим щенячим гавкотом, що в печінках сидить, і зрештою Вілма потелефонувала Нетті й пояснила: якщо вона не може заткнути свого псяру, то його варто позбутися. Через тиждень, коли жодних змін (принаймні таких, які Вілма могла б визнати) не сталося, вона знову зателефонувала Нетті й повідомила: якщо та не може вгамувати свого пса, то Вілмі доведеться викликати поліцію. Наступного вечора, коли срана шавка знову почала своє дзявкотання й гавкотання, вона так і вчинила.
Десь через тиждень після цього Нетті прийшла в «Маркет» (на відміну від Вілми, Нетті потрібен якийсь час, щоб у голові все обдумати – обмислити навіть, – перш ніж діяти). Вона стала в черзі біля Вілминої каси, хоча нічогісінько не купила. Коли надійшла її черга, Нетті заговорила своїм пискливим бездиханним голоском:
– Припини створювати проблеми мені й Рейдеру, Вілмо Джерзик. Він хороший маленький песик, а ти краще припини створювати нам проблеми.
Вілма, завжди готова до битви, і близько не збентежилася від такого нападу на робочому місці. Навпаки, їй це навіть сподобалося.
– Пані, ви ще навіть не знаєте, що таке проблеми. Але якщо ваш собака довбаний не стулиться, то дізнаєтеся.
Кобб зблідла як крейда, але виструнчилася, стискаючи сумочку так міцно, що сухожилля на її кощавих руках виступили від зап’ястків аж до ліктів. Вона сказала: «Попереджаю тебе» – і поквапилася геть.
– Ой-йой, я ледь не всцялася від страху! – гучно кинула їй вслід Вілма (присмак бою завжди дарував їй піднесення духу), але Нетті не повернулася – лише почимчикувала трохи хутчіше.
Після цього пес утихомирився. Це Вілму радше розчарувало, тому що весна видалася нудною. Піт не демонстрував жодних ознак бунту, і Вілма переживала весняне знудження, яке не лікувала жодна зелень на деревах чи трави. От що реально могло б додати трохи барв і перцю в її життя, то це хороша пересварка. Якийсь час здавалося, що помішана Нетті Кобб прекрасно задовольнить цю потребу, та коли собака став поводитися пристойно, Вілма почала думати, що розваги доведеться шукати деінде.
А тоді одного травневого вечора пес знову розгавкався. Собацюра гавкав недовго, але Вілма чимдуж кинулася до телефону й усе одно зателефонувала Нетті – її номер вона собі відзначила в записнику саме на випадок такої ситуації.
Вілма не марнувала часу на люб’язності, а перейшла одразу до суті.
– Це Вілма Джерзик, дорогенька. І я телефоную, щоб повідомити: якщо ти не заткаєш того собаку, я сама його заткаю.
– Він уже припинив! – крикнула Нетті. – Я перенесла його в дім, як тільки прийшла і почула! Залиш мене з Рейдером у спокої! Я тебе попередила! Якщо ні, то пошкодуєш!
47