У розпачі, не певний, чи це спрацює, але не в змозі придумати інший спосіб відвести катастрофу, Піт Джерзик дістав із внутрішньої кишені портфеля флакон і вкинув пігулку ксанаксу Вілмі в каву. Після цього вирушив на роботу.
Вельми буквально, для Піта Джерзика то було перше причастя.
Увесь день він провів у болісному очікуванні й прийшов додому нажаханий тим, що знайде там (мертву Генрієтту Лонгмен і Вілму в тюрмі – найчастіша фантазія). Проте він утішився, коли побачив, що Вілма на кухні, співає собі.
Піт глибоко вдихнув, опустив емоційний протиударний екран і запитав її, що сталося з пані Лонгмен.
– Вона відчиняється аж о дванадцятій, а на той час я вже була не настільки зла, – пояснила Вілма. – Але все одно туди сходила, щоб пояснити їй, що до чого, – я ж пообіцяла, врешті-решт. І знаєш, вона мені запропонувала склянку хересу і сказала, що хоче повернути гроші!
– Вау! Чудово! – вигукнув Піт, заспокоєний, утішений.
І так скінчилася l’affaire[50] з Генрієттою. Кілька наступних днів він усе очікував, коли лють Вілми повернеться, проте цього не сталося – принаймні в цьому.
Піт роздумував, чи не порадити Вілмі сходити до лікаря Ван Еллена й самій отримати рецепт на заспокійливе, проте після довгих обачних роздумів відкинув цю думку. Вілма його до пня розіб’є – а може, й до ноги, – якщо він порадить їй ПРИЙМАТИ ЛІКИ. ПРИЙМАТИ ЛІКИ – це для нариків, а заспокійливе – для нариків-слабачків. Вона проживатиме життя на її умовах, тому дякую, дуже дякую. І, крім того, неохоче підсумував Піт, правду важко заперечити: Вілмі подобається скаженіти. Вілма у своєму шалі – повноцінна Вілма, сповнена вищої потреби.
І він любить її, так само як тубільці того гіпотетичного тропічного острова, без сумніву, люблять велику богиню Грім-гору. Його святобливість і страх насправді лише підсилюють те кохання. Вона ВІЛМА, сама собі господиня, і він намагається відхилити її зі шляху лише коли боїться, що вона може себе травмувати… що, через містичне переісточення кохання, також травмує і його.
Відтоді Піт підсовував їй ксанакс тричі. Третій – і найстрашніший – раз випав на Ніч Закаляних Простирадл. Він нестямно намагався запропонувати їй чашку чаю, і Вілма зрештою погодилася випити (після короткого, але неймовірно приємного діалогу з Психованою Нетті Кобб). Він заварив міцного напою й кинув туди не одну пігулку, а дві. Побачивши, як знизилася температура на її внутрішньому термостаті наступного ранку, Піт значно поспокійнішав.
Були речі, яких Вілма Джерзик, упевнена у своїй владі над розумом чоловіка, не знала. Ці речі стримали Вілму від того, щоб пробити своїм «юґо» двері дому Нетті та обскубти їй ріпу вранці в п’ятницю.
Вілма не забула про Нетті, і не пробачила їй, і не почала хоч трохи роздиратися сумнівами про те, хто ж поглумився над її постільною білизною. Жодні ліки на землі не дали б такого ефекту.
Невдовзі після того, як Піт рушив на роботу, Вілма сіла в авто й повільно проїхала по Віллоу-стріт (на задньому бампері маленького жовтого «юґо» була наліпка, що проголошувала світові: «ЯКЩО НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ МОЯ ЇЗДА, НАБИРАЙ 1-800-ЖУЙ-СРАКУ»). Вона повернула праворуч, на Форд-стріт, і сповільнилася до поповзу, наближаючись до чепурного будиночка Нетті Кобб. Їй здалося, що у вікні вона побачила, як смикається фіранка, і Вілма відзначила це як гарний початок… але лише початок.
Вона об’їхала квартал (минаючи будинок Расків на Понд-стріт, не кинувши й погляду в той бік), повз власний будинок на Віллоу і повернула знову на Форд-стріт. Цього разу вона двічі просигналила клаксоном «юґо», наближаючись до будинку Нетті, і припаркувалася перед ним на холостому двигуні.
Фіранка знову смикнулася. Цього разу жодних сумнівів. Та жінка на неї визирає. Вілма уявила собі її, за фіранкою, у трепеті від провини й жаху, і зрозуміла, що насолоджується цим образом навіть більше, ніж тим, з яким заснула, – де вона крутила макотирю тієї скаженої суки, доки та не обернулася, як у тієї дівчинки з «Екзорциста».
– Ку-ку, а я тебе бачу, – похмуро відзначила вона, коли фіранка повернулася на місце. – Навіть не сумнівайся.
Вона знов об’їхала квартал і зупинилася перед домом Нетті вдруге, сигналячи, щоб сповістити жертву про своє прибуття. Цього разу вона простояла перед будинком майже п’ять хвилин. Фіранка смикалася двічі. Зрештою, задовольнившись зробленим, Вілма поїхала далі.