– Я б хотів отримати ще трохи інформації, – виблискуючи очима, подивився на Кору містер Ґонт. – Назвемо це доплатою.
– Інформації? – із сумнівом запитала Кора. – Якої інформації?
– Гляньте у вікно, Коро.
Кора зробила як велено, але пальці не відпускали окулярів. На іншому боці вулиці поліцейський автомобіль-один Касл-Рока був припаркований перед «Голярнею». На тротуарі стояв Алан Пенґборн і розмовляв із Біллом Фуллертоном.
– Бачите того чоловіка? – запитав Ґонт.
– Кого? Білла Фул…
– Ні, дурненька, – перебив Ґонт. – Іншого.
– Шерифа Пенґборна?
– Правильно.
– Так, бачу.
Кора почувалася отупілою й запамороченою. Голос Ґонта долинав ніби з далекої відстані. Вона постійно думала про покупку тих чудових окулярів. Хотіла повернутися додому й одразу приміряти їх… та, звісно, вона не може піти, доки їй не дозволили, бо торги не закінчено, доки містер Ґонт не скаже, що їх закінчено.
– Він має вигляд людини, яких у моїй галузі називають «важкопрошеними», – зауважив містер Ґонт. – Що про нього думаєте, Коро?
– Він кмітливий, – відповіла Кора. – Ніколи не буде як старий шериф Джордж Баннермен, так мій чоловік каже, але кмітливий, як той лис.
– Правда? – Голос Ґонта знову перейшов на ту нервову, змучену межу. Очі звузилися до розрізів і не відривалися від Алана Пенґборна. – Хочете дізнатися таємницю, Коро? Мені плювати на розумних людей, а важкопрошених я ненавиджу. Взагалі я просто зневажаю важкопрошених. Не довіряю людям, які все перевертають і шукають тріщини, перш ніж щось купити, а ви?
Кора не відповіла. Вона стояла з футляром з окулярами Короля в лівій руці й невиразно витріщалася з вікна.
– Якби мені потрібна була людина, яка б наглядала за старим розумним шерифом Пенґборном, кого б ви порадили, Коро?
– Поллі Чалмерз, – задурманеним голосом промимрила Кора. – Вона з ним дуже ласкава.
Ґонт одразу похитав головою. Він не відривав очей від шерифа, поки Алан підходив до своєї автівки, коротко роззирнувся вулицею, глянув на «Необхідні речі», заліз у машину й поїхав геть.
– Не піде.
– Шила Бріґгем? – із сумнівом запропонувала Кора. – Це диспетчерка в шерифській управі.
– Хороша ідея, але вона також не підійде. Ще одна важкопрошена. У кожному місті є таких декілька, Коро. Шкода, але так є.
Кора обдумувала це, похмуро й віддалено.
– Едді Ворбертон? – зрештою запропонувала вона. – Він головний охоронець муніципалітету.
Ґонтове обличчя загорілося захватом.
– Охоронець! – промовив він. – Так! Чудово! П’ятий діяч[54]! Справді прекрасно!
Він нахилився і вліпив Корі поцілунок у щоку. Вона відсахнулася, скривившись і нестямно розтираючи те місце. З горла долинуло коротке векання, але Ґонт цього наче й не помітив. Його обличчя світилося широченною усмішкою.
Кора пішла (і далі розтираючи щоку долонею), а зайшли Стефані Бонсейнт і Сінді Роуз Мартін із бридж-клубу Еш-стріт. Кора ледь не збила Стефі Бонсейнт із ніг, так квапилася. Вона відчула глибоке бажання якнайскоріше дістатися додому. Дістатися додому й нарешті приміряти ті окуляри. Але перед цим їй хотілося вмити обличчя й позбутися того гидотного поцілунку. Вона відчувала, як він горить у неї на шкірі, ніби маленька болячка.
Над дверима теленькнув срібний дзвіночок.
Поки Стефі стояла біля вікна, поглинута зміною візерунків у старомодному калейдоскопі, який вона знайшла, Сінді Роуз підійшла до містера Ґонта й нагадала, про що він говорив у середу: що, можливо, є ще одна ваза «Лалік», до пари тій, яку вона вже купила.
– Ну, – сказав містер Ґонт, усміхаючись їй у стилі «таємницю тримати вмієте». – Імовірно, вона в мене і є. Можете збутися своєї подруги на хвильку-дві?
Сінді Роуз попросила Стефі повертатися до Нен і замовити їй каву, а вона підійде пізніше.
Стефі пішла, хоч і зі здивованим обличчям. Містер Ґонт рушив у комірчину й вийшов звідти з вазою «Лалік». Вона не просто пасувала до попередньої – то була її ідентична близнючка.
– Скільки? – запитала Сінді Роуз і погладила приємний вигин вази не зовсім стійким пальцем.
Вона з жалем пригадала задоволення від покупки, яку зробила в середу. Він же просто закидав гачок, скидається на те. А зараз почне її підсікати. Ця ваза не обійдеться їй у тридцять один долар. Цього разу він просто поставить питання руба. А їй хотілося отримати цю річ, щоб був баланс із попередньою на полиці каміна у вітальні. Хотілося дуже-дуже.
Сінді Роуз не повірила власним вухам, коли почула відповідь Ліленда Ґонта:
54
П’ятий діяч – термін, вигаданий канадським письменником Робертсоном Девісом і згадуваний в однойменній книжці (1970). В епіграфі з роз’ясненням автор, начебто посилаючись на матеріал данського драматурга Томаса Оверскоу «Данська сцена», наводить цитату: «Ролі, які не належали ні до Героя, ні Героїні, ні Довіреної особи героя, ні Лиходія, […], називали П’ятими діячами […]». Проте пізніше Девіс пояснив, що вигадав цю цитату.