ПОДАТКОВА СЛУЖБА Капітолій штату Оґаста, Мейн 04330
«Шапка» фірмового бланка під печаткою штату кричала на нього, а привітання, холодне й формальне, погрожувало:
«Першому виборному Касл-Рока».
Оце й усе. Більше жодних «Дорогий Дене» чи «Шановний містере Кітон». Більше жодних побажань сім’ї по закінченні. Лист був холодний і злобний, наче удар бурулькою.
Вони хочуть провести аудит бухгалтерії міста.
Усієї бухгалтерії.
Записи про податки міста, записи про розподіл доходів на федеральному й рівні штату, записи про міські витрати, записи про витрати на підтримку стану доріг, бюджети муніципальних правоохоронних органів, бюджети департаменту парків, навіть фінансові записи, що стосуються експериментального лісництва, фінансованого штатом.
Вони хочуть бачити все, і вони хочуть це бачити 17 жовтня. Це через п’ять днів від сьогодні.
Вони.
Лист було підписано скарбником штату, аудитором штату і, що зловісніше, головним прокурором штату – головним копом Мейну. І все особисті підписи, не копії.
– Вони, – прошепотів на лист Кітон. Він потрусив його в кулаку, і папір м’яко зашелестів. Кітон вискалився на нього. – Вониииииии!
Він припечатав конверт поверх стосу інших. Закрив теку. На наліпці було акуратно набрано «КОРЕСПОНДЕНЦІЯ, ПОДАТКОВА СЛУЖБА МЕЙНУ». Якийсь час Кітон не відводив очей від закритої теки. Тоді дістав ручку з підставки (канцелярський набір був подарунком від Молодшої торговельної палати округу Касл) і проорав теку словами «ОБІСРАНА СЛУЖБА МЕЙНУ!», великими тремтячими літерами. Якусь мить він просто дивився на неї, тоді написав «МУДАЦЬКА СЛУЖБА МЕЙНУ!» нижче. Ручку він тримав у затиснутому кулаці, розмахуючи нею, наче ножем. Тоді шпурнув її в інший бік кімнати. Ручка впала в кутку, тихо стукнувши.
Кітон закрив іншу теку, ту, що містила копії листів, які він писав сам (і до яких завжди додавав ініціали своєї секретарки з маленької букви), листи, які готував довгими безсонними ночами, листи, які врешті-решт виявилися марними. По центру лоба рівномірно пульсувала вена.
Він підвівся, поніс обидві теки до шафи, сховав у нижню шухляду, захряснув її, перевірив, чи замкнена. Тоді пішов до вікна й стояв, споглядаючи сонне місто, глибоко дихаючи й намагаючись заспокоїтися.
Вони тримають на нього зуб. Переслідувачі. Він, напевно, утисячне загадувався, хто взагалі нацькував Їх на нього. Якби він міг знайти ту людину, цього брудного Головного Переслідувача, Кітон би дістав пістолет з тієї коробки, з-під поїдених міллю светрів, і прикінчив його. Проте швидко би він це не зробив. О ні. Він би відстрелював його по частинках і змушував брудного виродка співати державний гімн під час екзекуції.
Думки перекинулися на кістлявого заступника, Ріджвіка. Міг би то бути він? Він не здається настільки розумним… але зовнішність може бути оманливою. Пенґборн сказав, що Ріджвік виписав штраф на «кадиллак» за його наказом, але це ще не означає, що так і було. А в туалеті, коли Ріджвік назвав його Бастером, у того в очах промайнув погляд обізнаного глумливого презирства. Ріджвік був на цій посаді, коли почали надходити перші листи від Податкової служби? Кітон був доволі впевнений, що так. Пізніше він перегляне історію працевлаштування того пацана, щоб перевірити.
А що сам Пенґборн? Йому, очевидно, розуму вистачає, і він майже стовідсотково ненавидить Денфорта Кітона (а всі Вони? хіба Вони всі не ненавидять його?), а ще Пенґборн знає багато людей в Оґасті. Добре Їх знає. Блядь, та він з ними на телефоні, напевно, кожен блядський день. Рахунки за телефон, навіть на лінії ВАТС[56], просто страшні.
А може, то вони разом? Пенґборн і Ріджвік? Змовилися на цьому?
– Самотній Рейнджер і його вірний індіанський компаньйон Тонто[57], – тихим голосом промовив Кітон і озлоблено всміхнувся. – Якщо це ти, Пенґборн, то пошкодуєш. А якщо це ви обоє, то пошкодуєте обоє. – Долоні повільно стиснулися в кулаки. – Я не буду вічно з цими переслідуваннями розбиратися, знаєте.
Акуратні нігті з манікюром уп’ялися в плоть долонь. Він не помітив крові, коли вона почала сочитися. Можливо, це Ріджвік. Можливо, Пенґборн, можливо, Мелісса Клаттербак, фригідна сука, міська казначейка, можливо, Білл Фуллертон, другий виборний (Кітон точно знає, що Фуллертон хоче його посаду собі й не втихомириться, доки не отримає)…
А, можливо, усі вони.
Усі разом.
Кітон довго й стражденно випустив повітря, витворюючи на армованому сіткою склі вікна кабінету туманну квітку. Питання в тому, що він із цим робитиме? Між сьогодні і сімнадцятим днем місяця – що він робитиме?
А відповідь проста: він не знає.
56
57