– Номер чотири.
– Перемога, приз чи показ? – запитав касир, але якусь мить Кітон не міг відповісти. За касиром він побачив дещо чудесне. Троє клерків рахували й скріплювали величезні пачки грошей. Там було більше готівки, ніж Кітон коли-небудь бачив в одному місці.
– Перемога, приз чи показ? – нетерпляче повторив касир. – Швидше, мужик. Ти не в бібліотеці.
– Перемога, – відповів Кітон. Він уявлення не мав, що означає «приз» і «показ», але значення «перемоги» розумів дуже добре[59].
Касир втулив йому квиток і три долари решти – одно- й дводоларову купюри. Кітон дивився на дводоларову купюру з помітним інтересом, поки Фрейжер робив свою ставку. Він, звичайно, знав, що існують дводоларові банкноти, просто ніколи раніше їх не бачив. На банкноті був Томас Джефферсон. Цікаво. Взагалі все було цікаво: запах коней, попкорн, арахіс, гарячковий натовп, атмосфера поспіху. Це місце жило в такому темпі, який він одразу впізнав і підтримав. Раніше Кітон уже відчував таку бадьорість, так, багато разів, але це вперше, коли він відчув її у відкритому світі. Денфорт «Бастер» Кітон, який рідко відчував справжню належність до будь-чого чи будь-кого, відчув себе частиною цього місця. Вельми невіддільною частиною.
– Це на голову вище від «Голлі», – поділився він із Фрейжером, коли той повернувся від віконечка.
– Так, перегони з упряжками – штука непогана, – погодився Фрейжер. – Це, звісно, нізащо не замінить Світову серію, знаєш. Пішли до трибуни. Ти на який номер поставив?
Кітон не пам’ятав. Довелося звіритися з квитанцією.
– Четвертий, – відповів він.
– Приз чи показ?
– Е… перемога.
Фрейжер з добродушним презирством похитав головою й поплескав його по плечу.
– На перемогу ставлять лохи, Бастере. Це лохівська ставка, навіть якщо на табло тоталізатора написано протилежне. Але ти ще навчишся.
І, звісно, він навчився.
Невідь-звідки з гучним «Брррр-реннґґґґ!» пролунав дзвін, від чого Кітон аж підскочив. Чийсь голос загорланив: «І вони-и-и РУШИЛИ!» – через гучномовці іподрому. Натовп озвався громовим ревом, і Кітон відчув раптовий потік електричного струму, що пройняв усе тіло. Копита татуювали ґрунтову доріжку. Фрейжер ухопив Кітона за лікоть однією рукою, а іншою пробивався через юрбу до поруччя. Вони стояли менш ніж за двадцять ярдів від фінішу.
Тепер диктор оголошував позиції коней. Номер сім, Моя Дівка, вела на першому місці, номер вісім, Непередбачуваний, був на другому, і номер один, Шо Ти? – на третьому. Номер чотири мала кличку Цілковита – найтупіша кличка, що Кітон будь-коли чув, – і йшла на шостому місці. Кітонові було майже зовсім байдуже. Він заціпенів від вигляду скакучих коней, шкура яких вилискувала під світлом прожекторів, вихору коліс, коли візки проносилися на поворотах, яскравих кольорів на уніформах жокеїв.
Коли коні вийшли на протилежну пряму, Непередбачуваний почав наступати на п’яти Моїй Дівці. Моя Дівка сповільнилася, і Непередбачуваний пронісся повз. Разом з тим, Цілковита почала набирати позиції по зовнішній смузі – Кітон побачив це до того, як безтілесний голос диктора проревів новину по всьому іподромі, і він ледь відчув, як Фрейжер стукає його ліктем, ледь почув, як той кричить:
– Це твоя кобила, Бастере! Це твоя кобила, і в неї є шанс!
Коли коні прогриміли останньою прямою до місця, де стояли Кітон із Фрейжер, весь натовп почав лементувати. Кітон відчув, як електрика знову пронизує його тіло, цього разу не іскрою, а цілим снопом блискавиць. Він закричав разом з усіма. Наступного дня так хрипітиме, що не зможе говорити, лише шепотіти.
– Цілковита! – кричав він. – Давай, Цілковита, сука ти паршива, давай БІГОМ.
– Галопом, – виправив Фрейжер, регочучи так сильно, що йому сльози по щоках стікали. – Сука ти паршива, давай галопом. Отак треба казати, Бастере.
Кітон не звертав уваги. Він був в іншому світі. Відправляв мозкові хвилі Ціловитій, крізь повітря надсилав їй телепатичну силу.
– Тепер попереду Непередбачуваний і Шо Ти? Шо Ти? і Непередбачуваний, – проголосив богоподібний голос диктора. – Але й Цілковита набирає швидкості, поки вони підходять до останнього фурлонга[60]…
Коні наближалися, здіймаючи куряву. Цілковита скакала, вигнувши шию й випнувши вперед голову, ноги здіймалися й опускалися, наче поршні. Перегнала Шо Ти? і Непередбачуваного, який страшенно стомився, саме на тому місці, де стояли Кітон і Фрейжер. Вона продовжувала відрив, аж доки не перетнула фінішну пряму.
Коли на табло тоталізатора з’явилися цифри, Кітонові довелося запитати Фрейжера, що вони означають. Той зиркнув на його квитанцію, тоді на табло. Глухо присвиснув.
– Я відбив свої гроші? – нетерпляче запитав Кітон.
– Бастере, та ти не лише їх відбив. Коефіцієнт на Цілковиту був тридцять до одного.
На іподромі того вечора Кітон заробив понад триста доларів. Саме так зародилася його одержимість.
59