Я побіг до того місця, де ми уздріли невідомого. Нічого не второпавши, Дуглас біг позаду. З коридору вийшов Гнат, підсвічуючи шлях ліхтарем.
— Нікого. Дивно…
— Перевір інші коридори, може, він увійшов не сюди.
— Перевірив, тупики. Але він увійшов у цей, я пам’ятаю точно.
— Що це з вами? — поцікавився Дуглас. — Що ви ще виявили?
— Тут усі коридори закінчуються тупиками? — запитав я. — Немає виходу в паралельні штреки?
— Є, звичайно, хоча точно й не пам’ятаю, в якому місці.
Гнат поглянув на мене і пірнув у прохід, де його атакував зляканий скунс. Я подався за ним.
Коридорчик звично закінчувався тупиком: горбкувата фіолетово-коричнева стіна, яка нічим не відрізнялася від стін штреку. Але Гнат раптом сунув руку в цю стіну, і вона по лікоть увійшла в “камінь”. Інспектор нагнувся, понишпорив рукою, щось негнучке клацнуло, і стіна щезла. Коридор тут не закінчувався, йшов кудись у напівморок. На Гнатовій долоні лежав плаский білий брусок з віконцем і двома кнопками.
— КОТ, — сказав він. — Як я відразу не здогадався?
КОТ — це “конструктор тіней”, стандартний апарат, що створює відеозображення будь-якого предмета. Він може відтворювати — залежно від програми — навіть тіло людини в русі і застосовується досить широко — від театру, для швидкої зміни декорацій, до косморозвідки. Тут він комусь знадобився для маскування коридору, створив видимість глухої стіни.
— Дурниця якась! — мовив позаду Дуглас.
Логіки в тому, що сталось, я поки що також не бачив, Припустимо, це Зо Лі, невловимий, всюдисущий, чимось або кимось наляканий. Він ховається давіть од друзів і товаришів. Але навіщо йому повертатися на Ховенвіп? Що він може тут шукати? Стривай! Як це що? Він уже, безперечно, володіє якоюсь таємницею “Суперхомо”, інакше не ховався б навіть од лікарів. Але цієї таємниці йому замало! Є щось іще, конче необхідне йому, і це “щось” зараз тут!
Гнат поглянув на мене, і я побачив, що думки наші збігаються, хоч він не знав усього того, що знав я.
— Зв’язок з поверхнею є? — запитав я Дугласа.
Той тицьнув пальцем у ґудзик рації на комірці.
— Негайно перекрити виходи із підземелля! Нікого не випускати, аж до застосування сили! А ти, — я повернувся до Гната, — організуй прочісування всіх коридорів. Кіт допоможе людьми. Тільки… — я помовчав. — Будь ласка, обережніше. Найімовірніше, це все-таки Зо Лі. Комусь іншому просто немає чого стирчати на Ховенвіпі. Упевнений, і стріляв з “дракона” також він.
Дуглас продиктував по рації мій наказ і бігцем поспішив до своїх людей. Гнат — слідом за ним.
“Запізніла реакція, — подумав я, — він насторожений і не чекатиме, поки його накриють у підземних лабіринтах…”
Я мав рацію. Прочісування підземель лабораторії нічого не дало, хоча чистильники кинули всю свою техніку на відшукування нових, невідомих ходів і печер. Зо Лі зник: Він, очевидно, зник зразу ж, як тільки розрядив у Гната дапль-пістолет запахів, балончик з-під етилмеркаптану потім знайшли в клітці найближчого підйомника.
— Ось так скунс! — почухав потилицю Дуглас. — Але звірят ми, чесне слово, бачили.
Це могло бути і збігом, а могло бути й роботою того ж КОТа. Невідомий конспіратор користуватися ним умів.
Архів лабораторії, чи, як його називали чистильники, “Сейф”, відкрити того разу не вдалося. Ми з Гнатом вилетіли з Ховенвіпу пізньої ночі, за місцевим часом, так і не дочекавшись результатів.
У Москві була четверта година дня, моє чергування уже закінчувалося, проте я вирішив провести нараду в справі “Демон”. Гнат жартома називав такі наради “брифінгами”.[1] Та не встиг я почати, як подзвонив Ромашин-старший.
— Дуже добре, — сказав він, окинувши поглядом присутніх. — Якраз усі, хто потрібен. Прошу до мене.
У кабінеті директора вже було троє: старший експерт техцентру УАРС Вахтанг Басилашвілі (його я знав добре), Стево Інджич, начальник спецсектора, якого можна було побачити практично лише на оперативці в директора, і суворий на вигляд незнайомець, сивий, із залисинами, худий, довгорукий і незграбний.
— Сідайте, — Ромашин кивнув на стільці.
Я швидко оглянув свою “гвардію” — Гната, Первицького, Вітольда Сосновського — і пошкодував, що не дав Гнату в помічники досвідченішого інспектора ще на початку роботи.
Директор торкнув сенсор, і стіна зліва перетворилася на кабінет з таким же столом-пультом. За столом сидів начальник американського філіалу “Аїд” Мартін Гриффітс, навпроти — вже знайомий мені по Ховенвіпу Кіт Дуглас. “Бріфінг” досить представницький.
1
Брифінг