— Скажи, що це ти зробила, — благав він, але в Лідії була краща ідея. Вона взяла коректор, який лежав у тата біля друкарської машинки, й один за одним замалювала всі відбитки. Батьки так і не помітили білих плям на кремовій стелі, й вони з Натом ще багато місяців перезиралися та посміхались, коли дивилися на них.
Тепер, коли Лідія пильно придивилася, розгледіла блідий відбиток батькового черевика й велику пляму там, де був павук. Брат і сестра були командою. Вони трималися разом, навіть у цій дрібній дурнуватій пригоді. Лідія не очікувала, що колись настануть лихі часи, коли все настільки зміниться. Ранкове світло бризнуло на стіну, на ній зарябів візерунок із виразних тіней. Дівчина примружилася, намагаючись відрізнити біле від брудно-білого.
— Лідіє? — Усі були зайняті розгортанням подарунків: Нат на іншому кінці кімнати заправляв плівку в нову камеру, на халаті в матері блищав золотий ланцюжок. Тато простягав їй пакунок, компактний, із гострими краями, ніби то була скринька. — Від мене. Я сам вибирав. — Він так і сяяв.
Зазвичай Джеймс покладав різдвяний шопінг на Мерилін, дозволяючи їй самій підписати кожен пакунок: «Від мами й тата з любов’ю». Але цей подарунок він вибирав сам, і не міг дочекатися, коли віддасть його.
Подарунок, який батько вибрав сам, подумала Лідія, має бути особливим. Вона одразу ж пробачила татові, що він не заступився за неї. Під цією обгорткою було щось тонке й коштовне. Вона уявила золоте намисто — такі носили деякі дівчата в школі, ніколи не знімаючи, — з маленькими золотими хрестиками, якими їх охрестили, або з кулонами, зручно вкладеними в них між ключиць. Намисто від її батька буде приблизно таким. Це компенсує всі мамині книжки й усе, що сталося за останні три дні. Це буде маленьке нагадування: «Я люблю тебе. Ти дорога мені така, якою ти є».
Вона простромила палець під обгортковий папір, і їй на коліна впала маленька чорно-золота книга. «Як завоювати друзів і впливати на людей». Яскрава жовта смужка розрізувала обкладинку навпіл. «Основні методи поводження з людьми. Шість способів змусити людей вас полюбити». Згори темно-червоними літерами написано: «Що більше ви візьмете з цієї книги, то більше отримаєте від життя!». Джеймс і далі сяяв.
— Я подумав, це може стати тобі в пригоді, — сказав він. — Це має допомогти... Ну, допомогти тобі завоювати дружбу. Стати популярною. — Його пальці доторкнулися до напису на обкладинці.
Лідії здалося, що її серце перетворюється на крижану грудку, яка повільно сповзає донизу.
— У мене є друзі, тату, — збрехала вона.
Татова посмішка згасла.
— Звісно, є. Я просто подумав, ну, ти стаєш старшою, а в старших класах... уміти спілкуватися з людьми так важливо. Книга навчить тебе, як знаходити з усіма контакт. — Його очі перебігали від її обличчя до книжки. — Її написали ще в тридцяті. Вважається найкращою з цієї теми.
Лідія важко проковтнула крижану грудку.
— Вона чудова, — промовила вона. — Дякую, татку.
На інші подарунки, що лежали в неї на колінах, жодних надій Лідія не покладала, але все одно розгорнула їх. Пухнастий шарф від Ната. Альбом Саймона і Ґарфанкеля[27] від Ханни. Від мами книжки, як завжди: «Жінки, що зробили важливі наукові відкриття» та «Основи фізіології».
— Я подумала, що дещо з цього може тебе зацікавити, — сказала Мерилін, — якщо в тебе настільки добре з біологією. — Вона ковтнула з таким звуком, що в Лідії зашкрябало у хребті.
Коли під ялинкою не лишилося нічого, крім зім’ятого обгорткового паперу та клаптиків стрічок, Лідія обережно зібрала свої подарунки, поклала батькову книгу згори. На неї впала тінь: батько стояв перед нею.
— Тобі не подобається книга?
— Звісно, подобається.
— Я просто подумав, що вона може бути корисною, — сказав він. — Хоча ти, мабуть, і так уже все про це знаєш. — Він ущипнув її за щоку. — Як завойовувати друзів. Я хотів би... — Він замовк, ніби проковтнув останні слова: «Я теж хотів це знати, коли був у твоєму віці».
Можливо, подумав він, якби він знав, як поводитися з людьми, як змусити їх любити себе, то став би своїм у Ллойді, зачарував би матір Мерилін, отримав посаду в Гарварді. Він би отримав більше від життя.
— Я подумав, вона тобі сподобається, — незграбно закінчив він.
Хоча батько ніколи не розповідав про свої шкільні роки, хоча вона ніколи не чула історії про те, як її батьки одружилися чи як переїхали до Мідлвуда, Лідія відчувала біль від усього цього, глибокий і пронизливий, він відлунював у всьому тілі, мов звук корабельного горна. Більше за все її батька хвилювало те, чи подобається вона людям. Він хотів одного: щоб вона була серед них своєю. Вона розгорнула книжку на колінах. Перша частина. «Принцип 1. Не критикуйте, не засуджуйте, не жалійтеся».