В іншому краю лікарняного корпусу, в пошарпаній блакитній кімнатчині з пластиковими стільцями і акваріумом в кутку, по обидва боки від Шерлі сиділи Майлз із Самантою і чекали новин з операційної. Майлз і досі був у капцях.
— Не можу повірити, що Парміндер Джаванда до нього не прийшла, — вкотре повторював він надірваним голосом.
Саманта встала, пройшлася повз Шерлі, обняла Майлза і поцілувала його у вкрите сивиною волосся, вдихаючи добре знайомий запах.
Скрипучим здушеним голосом Шерлі промовила:
— А я й не дивуюся, що вона не прийшла. Я не дивуюся. Жахіття.
Від колишнього життя, від колишньої впевненості їй залишилось тільки одне — цілитись по завчених мішенях. Шок витіснив з неї майже все: вона вже не знала у що вірити, ба навіть — на що сподіватися. Їй здавалося, що той чоловік в операційній — зовсім не той, за кого вона колись вийшла заміж. Якби ж то можна повернутися у ті щасливі, упевнені дні, доки вона не прочитала того жахливого повідомлення…
Може, треба почистити увесь сайт. Цілком прибрати форум. Вона боялася, що Привид знову повернеться, щоб повторити ті гидомирні речі…
Їй захотілося негайно бігти додому і заблокувати сайт, а тоді раз і назавжди знищити «ЕпіПен»…
«Він бачив… Я знаю, що він бачив…
Але я б ніколи такого не зробила, справді. Я б на таке не пішла. Я просто була в шоці. Я б такого ніколи не зробила…»
А що, як Говард виживе і його перші слова будуть: «Побачивши мене, вона вибігла з кімнати. Вона не зразу викликала швидку. Вона тримала великий шприц…»
«Тоді я скажу, що йому пошкодило мозок», — виклично подумала Шерлі.
А якщо він помре…
Поруч з нею Саманта обіймала Майлза. Шерлі це не подобалось: це вона має бути в центрі уваги, це її чоловік лежить поверхом вище і бореться зі смертю. Вона хотіла бути, як Мері Фербразер, щоб нею захоплювались, хотіла стати трагічною героїнею. Ой не так вона все уявляла…
— Шерлі?
Рут Прайс у сестринській одежі квапливо увійшла до їхньої палати.
— Я щойно почула… — зі щирим співчуттям промовила вона. — Не могла не прийти… Шерлі, який жах, мені так шкода…
— Рут, люба, — промовила Шерлі, встаючи і дозволяючи себе обійняти. — Ти така добра. Це так зворушливо.
Шерлі було приємно знайомити свою подругу-лікарку з Майлзом і Самантою і на їхніх очах отримувати від неї співчуття і жалість. Це був наче маленький ковток її уявного вдівства…
Але Рут мусила повертатися до роботи, і Шерлі знову сіла в пластикове крісло і занурилася в свої невеселі думки.
— З ним усе буде добре, — шепотіла Саманта Майлзові, що схилив голову їй на плече. — Я знаю, він прорветься. Минулого ж разу все обійшлося.
Спостерігаючи, як у акваріумі метається туди-сюди крихітна переливчаста рибка-неон, Шерлі шкодувала, що безсила змінити минуле, бо майбутнього вона чомусь не бачила.
— Хтось дзвонив Мо? — спитав трохи згодом Майлз, однією рукою витираючи очі, а іншою — обхопивши ногу Саманти. — Мамо, може, я…
— Ні, — відрізала Шерлі. — Почекаємо… поки все дізнаємось.
Нагорі в операційній тіло Говарда Моллісона ледве поміщалося на операційному столі. Його розрізана грудна клітка відкривала руїни давньої «ручної роботи» Вікрама Джаванди. Над усуненням пошкоджень працювало дев’ятнадцять медиків; апаратура, до якої він був під’єднаний, систематично видавала м’які звуки, сигналізуючи, що він поки що живе.
А глибоко в надрах клініки, у морзі, лежало заморожене тільце Роббі Відона. Ніхто не супроводжував його до лікарні, ніхто не приходив до хлопчика, який лежав у металевому ящику.
III
Ендрю відмовився, щоб його відвозили назад до Дому-на-пагорбі, тому в машині сиділи тільки Тесса й Жирко.
— Я не хочу додому, — сказав Жирко.
— Добре, — відповіла Тесса й почала набирати номер Коліна. — Він зі мною… Енді його знайшов. Ми скоро приїдемо… Так… Так, звичайно…
По щоках Жирка котилися сльози, організм його зраджував. (Це було так само, як і тоді, коли він упісявся, злякавшись Саймона Прайса, і гарячий струмінь стікав йому по нозі в шкарпетку.) Солоні краплі дощем опадали йому на груди.
Він не переставав уявляти похорон. Крихітна домовинка.
Він не хотів робити цього, коли малий був поблизу.
Чи колись його відпустить цей гріх за мертву дитину?
— То ти втік, — холодно промовила Тесса крізь його сльози.
Вона молилася й просила Бога, щоб знайти його живим, але огида переважувала тепер усі інші її почуття. Сльози Жирка не зворушили її. Вона вже звикла до чоловічих сліз. Якась часточка Тесси навіть жаліла, що після всього він, зрештою, не кинувся в річку.
— Кристал розповіла поліції, що ви з нею були в кущах. Невже ви залишили хлопчика просто так, напризволяще?
Жиркові відняло мову. Він не міг повірити, що вона така жорстока. Невже вона не розуміє, що всередині нього бушує порожнеча, жах, відраза?
— Ну, сподіваюся, що вона хоч завагітніє від тебе. — сказала Тесса. — Так у неї буде хоч щось, заради чого можна жити далі.
На кожному повороті Жирко думав, що вона везе його додому. Найбільше він боявся Каббі, хоч тепер вони обоє були йому страшні. Він хотів вилізти з машини, але Тесса заблокувала всі двері.
Вона різко звернула і загальмувала. Жирко, вчепившись за сидіння, побачив, що вони стоять на придорожній стоянці біля ярвілської об’їзної дороги. Налякавшись, що Тесса зараз скомандує йому вийти, Жирко повернув до неї спухле обличчя.
— Твоїй біологічній матері, — почала вона, дивлячись на нього так, як ніколи досі, без жодного натяку на жалість чи доброту, — було чотирнадцять. З того, що нам розповідали, у нас склалося враження, що вона доволі розумна дівчина з середнього класу. Вона навідріз відмовилася сказати, хто твій батько. Ніхто не знав, чи вона так прикривала свого неповнолітнього коханця, а чи щось гірше. Усе це нам розповіли на той випадок, якщо в тебе будуть розумові чи фізичні відхилення. На той випадок, — чітко артикулювала Тесса як учителька, що докладно загострює увагу на питанні, яке точно буде в контрольній, — якщо ти народився в результаті інцесту.
Він відвернувся і весь аж зіщулився. Краще б його застрелили.
— Я відчайдушно хотіла тебе всиновити, — вела далі Тесса. — Відчайдушно. Але тато був дуже хворий. Він сказав мені: «Я не можу цього зробити. Боюся нашкодити дитині. Спершу мушу видужати: я не зможу і лікуватися, і піднімати дитину на ноги».
— Але я так сильно хотіла тебе всиновити, що натиснула на нього, аби він збрехав соцпрацівникам, щоб сказав, що почувається добре, що цілком здоровий і щасливий. Ми привезли тебе додому, ти був малюсінький і недорозвинений, а на п’яту ніч батько вислизнув з ліжка, пішов у гараж, надів шланг на вихлопну трубу і спробував покінчити з собою, бо йому здалося, що він тебе задушив. Він дивом не загинув.
— Тому за поганий початок ваших з батьком стосунків можеш звинувачувати мене, — додала Тесса, — а може, й за все, що сталося відтоді. Але слухай, що я тобі скажу, Стюарте. Твій тато все життя брав на себе відповідальність за те, чого ніколи не вчиняв. Не думаю, що ти зможеш оцінити таку його відвагу. Але, — її голос нарешті задрижав, і він почув ту маму, до якої звик, — він любить тебе, Стюарте.
Вона додала цю брехню, бо просто не могла інакше. Того вечора Тесса уперше зрозуміла, що це й справді брехня і що всі її вчинки, усі самонавіювання, мовляв, так буде краще — не що інше, як сліпий егоїзм, що сіяв довкола безлад і біду. «Та чи легко дізнатись, котрі зірки уже мертві? — подумала вона, глянувши на небо. — І яка людина зможе витримати, дізнавшись, що вони всі — мертві?»
Вона завела мотор, перемкнула передачу, і вони знову виїхали на об’їзну дорогу.
— Я не хочу на Поля, — сказав Жирко, смертельно налякавшись.