Бо ж іще Моцарт утинав, коли хтось із композиторів довго творив яку складну музику, то цей вставав на концерті і заявляв, що ця річ належить йому і на доказ тут же віртуозно її виконував нота в ноту. Довго так тривало, аж доки Сальєрі, зрештою, поклав цьому край.
Нарешті поперед базару виринає крамничка, штовхаючись до неї, виникає водночас радісна і страхітлива здогадка про те, звідкіля ж у цьому місті взялося твоє ненаписане оповідання?
«Отже, не тільки з пальців та голосу, а вже і з думок вибирається».
Починаєш канючити учорашню газету, та від хвилювання забуваєш її назву. На тебе дивляться з усмішкою, аж ніяк не провінційною.
— Гаразд, — одхекуєшся, — гляньте в комп по бібліографії, чи є в продажу щось із письменника Бебка?
— Я й так скажу, без компа, — ще лагідніше всміхнулася кіоскерка, — ось вранці надійшла його книжка.
Отакої! Вже встигли видати? Хапаю, розгортаю:
«летять бризками на екран, сідають комахами, вони ж хитрі, раніше вони на папір не могли сідати, бо перо одненьке, це тобі не всі десять пальців, що молотять клаву швидше, ніж ти встигаєш думати».
Коли заскочив до зали, Левко завершував фразу:
«тут же на моніторах, розсипаючи нотними значками, ще й додаючи аранжування і вкупно одкидаючи це все знову, в залу, яка, шаленіючи, накидалася на саксофони, радіючи, що вони — живцем, а не на фресках».
Уже мали пролунати оплески, та я вискочив на сцену:
— Ось, — кричу, — це все звідси, з моєї нової книжки! Моєї, ви розумієте?
Левко незворушно глянув у свій папірець.
— А оце і є той самий письменник Борис Бебко, якого ми зібралися вшанувати разом із його новою книжкою.
Соломинка
...він стрибнув на неї, наче тарантул; нещасна оніміла, бо не добачила, коли це він встиг роздягтися, так і завмерла на пів ковткові вина, а ще подивувалася, що маючи геть скалічене тіло, володів одним цілком здоровим органом, навіть аж занадто здоровим...
Степан часто бував у лікарні й дивувався, як там багато одноразових крапельниць, «отак як і я», думав із гіркотою, і з болем виснував філософську концепцію про вічність навпаки, тобто, що вічність настане для людства після внутрішнього психологічного, ба, психофізіологічного зсуву, це коли воно спроможеться перетворити всі одноразові предмети на багаторазові; адже кожна тимчасова людина осягає вічне буття лише, продовжуючи себе в дітях, плекаючи надію, що наступне покоління буде краще за попереднє, й надто втішаючись цим.
Медсестри, щоб подолати нудотність нічних чергувань, сплітали з чудових прозорих використаних рурочок од крапельниць ялинкові іграшки — рибки та пташки; вони нічого не знали про Степанові концепції, але, подарувавши йому кілька виробів, мліли від щастя — такої радісної реакції не бачили зроду, навіть, коли впорскували хворим морфін. Степан, бавлячись цяцьками, не міг натішитись: усі вони внаслідок певної пластичності рурочок нагадували пляшку. Це продовжило його міркування: «Як уберегти хитке здоров’я — хитрі америкоси придумали пити коктейлі крізь тонку трубочку, здобуваючи набагато більший ефект, ніж хиляти зі склянки; тобто, значно зменшуючи дозу але побільшуючи кайф!»
Звісна річ — це закордоном додумалися винайти крапельницю, повільну, яка, згладжуючи наслідки, побільшувала ефективність ліків. Міркуючи про західну цивілізацію, він виснував ще один аналогічний приклад: а що таке їхній коктейль? Це домішок газованої води до спиртного, що теж зменшує його міцність, але побільшує результат.
Уже в гуртожитку він розпустив одну таку рибку (символ! християнства!) і почав обертати воду на вино — тобто змішував їх, цмулячи крізь катетер. Перший же дослід розширив свідомість: це дало шалену економію стипендії.
Тепер на лекціях він, наче роденівський мислитель, картинно підпирав голову рукою, і жоден викладач не постеріг таємної рурочки, пропущеної рукавом до площини; здоров’я поверталося до нього — спершу рум’янцем на щоках, а потім і скрізь життєдайним теплом, наснагою і, зрештою, коли він непритомнів, друзі залюбки брали його під пахви і виносили до автобуса. Не тому, що власна вага його, горбаня, тридцять п’ять кілограмів, а тому що він встигав набути невагомості. Брутальні, вони жадали таких само насолод, але жоден не міг осягнути повільної трубочки чи розбавленого шмурдяка, одначе засвоїли вуглекислі пухирці: якщо загазувати горілку за допомогою сифона з балончиком вуглекислоти, то удар здобуваєш одразу.