19
Дві розмови з убивцею, птах кукабурра та швидкоплинний сон
Після аварії Харрі часто запитував себе, чи хотілося б йому щось змінити. Опинитися на місці товариша — врізатися головою в стовп на Серкедалсвеєне і бути з честю похованим у присутності скорботних батьків і почесної варти, а потім перетворитися для всіх на вицвілий, проте дорогий спогад, у фотографію на першому поверсі поліцейської дільниці. Приваблива, що не кажи, альтернатива тій брехні, з якою він приречений жити, того приниження, що гірше за провину й ганьбу.
Безглузде, болісне питання. Але відповідь, яку Харрі знайшов, дала йому сили почати все заново. Ні, він нічого б не міняв. Він був радий, що вижив.
Щоранку в лікарні, сонний і очамрілий від пігулок, він прокидався з відчуттям, ніби щось не так. Звичайно за мить свідомість поверталася, він згадував, хто він і де знаходиться. І все, що сталося. Але наступною думкою було: «Ти ще живий, ти не кінчена людина». Не так багато, але тоді Харрі цього було досить.
Коли його виписали, то послали до психіатра.
— Трохи запізно, — сказав психіатр. — Ваша підсвідомість, очевидно, вже визначилася зі своїм ставленням до минулого, і на перший вибір ми вплинути не зможемо. Наприклад, вона могла почати витісняти минуле. Але якщо все так погано, треба спробувати щось змінити.
Харрі знав, що підсвідомість говорила йому одне: як добре залишитися живим. І він не хотів, щоб психіатр це змінював. Більше він до психіатра не ходив.
Потім він зрозумів, що не треба намагатися впоратися з усіма почуттями разом. По-перше, він і сам до пуття в них не розібрався. Принаймні, не цілком. Не можна впоратися з невідомим. По-друге, легко здолати ворога, якщо битву розділити на кілька коротких сутичок, щоб противника можна було вивчити, виявити його слабкі сторони і нарешті розбити. Це так само, як класти папір у паперорізку. Покладеш надто багато — машина збунтується й відразу ж зупиниться. Доведеться починати знову.
Якось колега запросила Харрі на званий обід, де він познайомився з психологом. Коли Харрі розповів йому, як він переборює почуття, психолог здивувався:
— Війна? Паперорізка? — і з тривогою поглянув на нього.
Харрі розплющив очі. Крізь занавіски пробивалися перші вранішні промені. Він поглянув на годинник. Шоста. Рація затріщала:
— Говорить «Дельта». «Чарлі», прийом.
Харрі підхопився з дивана, схопив мікрофон.
— «Дельта», говорить Ховлі. Що у вас?
— Ми знайшли Еванса Вайта. Нам анонімно подзвонила жінка, що бачила його в районі Кінґз-Крос. Ми послали за ним три машини. Зараз його допитують.
— Що він говорить?
— Він усе заперечував, доки ми не прокрутили запис телефонної розмови з міс Енквіст. Тоді він зізнався, що після восьмої тричі проїздив повз бар «Голодний Джон» у білій «Хонді». Та її не побачив, тому повернувся до себе на квартиру, яку винаймає. Пізніше вирушив до клубу, де ми його й узяли. До речі, свідок, що донесла на нього, запитувала про тебе.
— Так я й подумав. Її звуть Сандра. Ви обшукали його квартиру?
— Так. Nada.[102] Порожньо. Сміт упізнав білу «Хонду» й підтвердив, що вона справді тричі проїхала повз бар, коли він чергував біля «Голодного Джона».
— А чому він був не в чорному «Хольдені», як домовлялися?
— Вайт каже, він збрехав про машину — боявся, що міс Енквіст його обманює, — in case of a set-up.[103] Щоб кілька разів проїхати непоміченим і переконатися, що все чисто.
— Добре. Їду. Ви поки що зателефонуйте і розбудіть решту.
— Вони вже дві години як роз’їхалися по домівках, Ховлі. Всю ніч були на ногах, і Водкінс просив…
— Мені начхати, що просив Водкінс. Дзвоніть усім!
Вентилятор знову повісили старий. Невідомо, чи пішов відпочинок йому на користь, але він протестував, коли його повернули із заслуженого відпочинку.
Нарада закінчилася, та Харрі залишився в кімнаті. Він геть змок. На столі перед ним стояв телефон. Харрі заплющив очі і щось пробурмотів собі під ніс. Потім підняв слухавку і набрав номер.
— Hello?
— Це Харрі Ховлі.
— Харрі. Приємно, що я не один прокинувся в неділю в таку рань. Хороша звичка. Я чекав твого дзвінка, Харрі. Ти там сам?