Зі сцени почулося шипіння, пішов білий дим. За мить дим зробився червоним, а в динаміках зазвучала ритмічна музика. З диму виринули жінка в простому платті і чоловік у штанях і білій сорочці.
Цю музику Харрі десь уже чув раніше. Всю дорогу від Лондона вона звучала в навушниках у сусіда по літаку. Але текст він розібрав лише зараз. Жінка співала, що її називають дикою рожею, а вона не знає чому.
І контрастом звучав низький чоловічий голос:
Перед тим як Харрі розбудив стукіт у двері його номера, йому снилися зірки і рудувато-жовті змії. Якусь мить він лежав тихо, просто відчуваючи, наскільки йому спокійно. Знову йшов дощ, і виспівувала ринва за вікном. Він підвівся і, не турбуючись про те, щоб одягтися, широко розчинив двері. Бірґіта здивовано розсміялася і кинулася йому в обійми. З її волосся стікала вода.
— Я думав, ми домовилися на третю годину. — Харрі прикинувся, що сердиться.
— Відвідувачі ніяк не хотіли розходитися, — звела вона ластовинчате обличчя.
— Я дико, безнадійно і безповоротно закохався в тебе, — прошепотів він, тримаючи її голову в руках.
— Знаю, — серйозно сказала вона. І оглянувши його з ніг до голови, запитала: — Це все мені?
Харрі стояв коло вікна, пив апельсиновий сік з міні-бару і дивився на небо. Знову наповзли хмари — здавалося, хтось штрикнув у них величезною виделкою і крізь утворені дірки лилося сліпуче сяйво.
— Що ти думаєш про трансвеститів? — запитала Бірґіта з ліжка.
— Тобто, про Отто?
— І про нього теж.
Харрі задумався. Потім розсміявся.
— Думаю, мені до душі його визивний стиль. Напівзаплющені повіки, невдоволені гримаси. Втома від життя. Як би це назвати? Меланхолійне кабаре, в якому він фліртує з усіма і всім. Такий поверховий флірт, пародія на самого себе.
— І тобі це подобається?
— Мені подобається його екстравагантність. До того ж він виступає за те, що більшість ненавидить.
— А що ненавидить більшість?
— Слабкість. Вразливість. Австралійці вихваляються своєю ліберальністю. Може, вони і мають на це право. Але я зрозумів, що тутешній ідеал — це поважний самотній трудяга, оптиміст і трішечки патріот.
— True blue.
— Що?
— Вони називають це «true blue». Або «dinkum». Так кажуть про людину або річ — щось справжнє і загальновизнане.
— А за цим радісним всенародним фасадом можна приховати стільки лайна! Навпаки, Отто, виряджений як папуга, репрезентує спокусливе, ілюзорне і хибне. Він справив на мене враження найбільш непідробного і природного. Неприхованого, вразливого і справжнього.
— Дуже політкоректно сказано, Харрі Ховлі, найкращий друг педерастів, — відгукнулася Бірґіта.
— Але погодься, сказано добре?
Він приліг, подивився на неї і закліпав невинними синіми очима.
— Я дуже радий, фрекен, що на сьогодні нашим утіхам настав кінець. Тобто, нам обом час вставати.
— Ти так говориш, аби мене подражнити, — сказала Бірґіта.
Встали вони нескоро.
8
Приємна шлюха, вразливий данець і крикет
Харрі зустрів Сандру перед «Дез Ґоу-Ґоу». Вона стояла край хідника і оглядала своє маленьке королівство на Кінґз-Крос. Втомлено балансуючи на високих каблуках, схрестивши руки, із сигаретою в руці і поглядом Сплячої красуні — одночасно вабливим і відразливим. Коротше кажучи, вона мала вигляд звичайної шлюхи.
— Доброго ранку, — сказав Харрі. Сандра, здавалося, не впізнала його. — Remember mе?[38]
Куточки її губ поповзли вгору, мабуть зображуючи посмішку.
— Sure, love. Let’s go.[39]
— Я Харрі. З поліції.
Сандра покліпала очима.
— Авжеж, звичайно. Мої лінзи зранку — ні к чорту. Певно, через вихлопні гази.
— Можу я запропонувати чашку кави? — ввічливо запитав Харрі.
Вона знизала плечима:
— Народу тут мало. Тож я можу повернутись сюди і ввечері.
Раптом з дверей стрип-клубу виник Теді Монгабі із сірником у зубах і коротко кивнув Харрі.
— Як це переживають твої батьки? — запитала Сандра, коли подали каву.
Вони сиділи там, де Харрі зазвичай снідав, у «Бурбон енд Біф», і офіціант пам’ятав, що Харрі замовляє яєчню «Бенедикт», картопляну запіканку і каву white flat. Сандра пила чорну.
— Excuse mе?
— Твою сестру…
— А, зрозумів. — Харрі підніс чашку до рота, щоб виграти час. — Дякую за співчуття. Їм, звичайно, важко.
37