Австрійське консульство розташовувалося навпроти готелю «Хедиваль», і святкування там були найстандартніші. Гожийферт сидів на нижній сходинці широких мармурових сходів з дівчиною не більше як вісімнадцяти років, що, як і сукня на ній, виглядала не до ладу розкішно й провінційно. Через дощ парадний костюм Гожийферта побрижився, піджак тиснув під пахвами й не сходився на животі, світле волосся сплутав пустельний вітер, обличчя почервоніло, а сам він зніяковів. Дивлячись на нього, Їжатець усвідомив, як виглядає сам: дивакувато, аномально, своє вечірнє вбрання він придбав того року, коли махдисти покінчили з генералом Ґордоном[188]. На таких зібраннях Їжатець відчував себе безнадійно passé[189] і часто починав гру, у якій був, так би мовити, «Ґордоном без голови», який повернувся з того світу; серед блиску зірок, стрічок і екзотичних орденів це виглядало принаймні по-чудернацьки. І точно застаріло: сардар встиг відвоювати Хартум, повстання приборкали, і народ про все забув. Одного разу в Ґрейвзенді він побачив легендарного героя-«китайця» на фортечному валу. Їжатцю тоді було років десять, і ця подія мала його просто засліпити. Так і сталося. Але між тим днем і зустріччю в готелі «Брістоль» щось змінилося. Тієї ночі він розмірковував про Кротомолда і про невловиме передчуття апокаліпсису; і ще він думав про те, що відчуває себе чужинцем. Але він не згадував самотнього й загадкового Китайського Ґордона в гирлі Темзи, якого бачив за часів своєї юності; кажуть, «китаєць» посивів за один день, поки чекав смерті в обложеному Хартумі.
Їжатець обійшов консульство, виглядаючи знайомих дипломатів: сера Чарлза Куксона, містера Г'юета, месьє Жерара, гера фон Гартманна, кавалера Романо, графа де Зогеба і так далі, й так далі. Повний порядок. Зібралися всі почесні особи. Бракувало тільки російського віце-консула месьє де Вільє. І, як не дивно, австрійського консула, графа Хевенгюллера-Метша. Вони десь разом?
Він повернувся до сходів, де сидів розпачливий Гожийферт і плескав язиком про свої небувалі пригоди в Північній Африці. Дівчина розглядала його, затамувавши подих, й усміхалася. Їжатець подумав, чи не варто заспівати: «Чи це та дівчина, яка була з тобою в Брайтоні; хто, хто та хто ж, скажи мені, ця подружка твоя?»[190]. Але натомість сказав:
— Я тут.
Гожийферт пожвавився і з відверто перебільшеним захопленням їх познайомив:
— Міс Вікторія Рен.
Їжатець усміхнувся, кивнув і почав нишпорити по кишенях, шукаючи цигарку.
— Здрастуйте, міс.
— Вона слухала про ту виставу, яку ми влаштували з доктором Джеймсоном і бурами[191], — сказав Гожийферт.
— Ви разом були в Трансваалі, — зачудовано підхопила дівчина.
Із цієї дівчиною вже можна робити все, що завгодно, подумав Їжатець. Проси, що схочеш.
— Ми вже досить давно разом, міс.
Вона розквітла й розхвилювалася; зніяковілий Їжатець стиснув губи, його щоки зблідли. Її рум'янець нагадував захід сонця у Йоркширі або принаймні смутне видіння Домівки, яку ані він, ані Гожийферт не дозволяли собі згадувати — а якщо видіння таки з'являлося, начувайся, — тому при ній говорили однаково ухильно.
За спиною Їжатця почулося басисте гарчання. Гожийферт зіщулився і, слабко всміхаючись, представив сера Аластера Рена, батька Вікторії. Те, що він не в захваті від Гожийферта, стало зрозуміло миттєво. Із ним була короткозора міцна дівчина років одинадцяти — сестра. Мілдред невдовзі повідомила Їжатцю, що вона приїхала до Єгипту збирати колекцію скам'янілостей; вона божеволіла через них не менше, ніж сер Аластер через величезні старовинні оргáни. Торік він об'їздив Німеччину й викликав невдоволення мешканців різних містечок із соборами тим, що наймав хлопчаків, змушував їх півдня гарувати, роздуваючи міхи, а потім їм недоплачував. Жахіття, додала Вікторія. Сер Аластер розповів, що на африканському континенті не знайдеш жодного пристойного органа (в чому Їжатець не мав жодних сумнівів). Гожийферт висловив свій захват шарманкою й запитав, чи доводилося серу Аластеру вправлятися в грі на цьому інструменті. Лорд у відповідь прогарчав щось зловісне. Краєм ока Їжатець зауважив графа Хевенгюллера-Метша, який вийшов із суміжної кімнати та щось мрійливо розповідав російському віце-консулу, тримаючи його під руку; месьє де Вільє вставляв у розмову короткі грайливі вигуки. Ага, подумав Їжатець. Мілдред видобула із сумочки великий камінь і запропонувала Їжатцю його роздивитися. Це був камінь з викопним трилобітом; вона знайшла його неподалік від місця розташування давнього Фаросу. Їжатець не знав, що відповісти — це його вічна проблема. У мезоніні облаштували бар, тож він ледь не злетів вгору сходами, зголосившись принести пунш (а для Мілдред, звісно, лимонад).
188
Чарлз Джордж Ґордон (1833–1885) — видатний британський генерал, відомий під іменами Китайський Ґордон, Ґордон Хартумський або Ґордон-паша. Загинув від рук махдистів під час облоги Хартума.
190
Рядки з популярної пісні 1913 року «Hello, Hello, Who's Your Lady Friend?» (
191
Вочевидь, ідеться про Ліндера Старра Джеймсона (1853–1917) — англійського колонізатора Південної Африки. 1895 року вдерся до бурської Південно-Африканської Республіки (Трансвааль) з метою скинути бурський уряд і оголосити Трансвааль територією Британії, однак зазнав поразки. 1896 року Англія, щоб приховати свої загарбницькі плани, звинуватила учасників цього так званого «рейду Джеймсона» у державній зраді. Джеймсона покарали 15-місячним ув'язненням, однак невдовзі амністували. У 1899–1902 роках він брав участь в англо-бурських війнах.