Вони вирішили не замовляти лікери, а зупинитися на «Феслауері», яке хоч і було немарочне, зате коштувало лише десять піастрів.
— Як далеко ви збираєтеся спускатися Нілом? — запитав Їжатець. — Містер Гожийферт казав, що вас цікавить Луксор.
— Гадаю, це абсолютно неосвоєна територія, сер, — відповів Бонґо-Шефтсбері. — Відтоді, як Ґребо[196] в дев'яносто першому році розкопав гробницю фіванських жерців, там практично не велося серйозних робіт. Звичайно, варто подивитися на піраміди в Гізі, але все це неймовірно застаріло після того, як років шістнадцять-сімнадцять тому містер Фліндерс Пітрі[197] дослідив їх уздовж і впоперек.
— Уявляю, — пробурмотів їжатець.
Звісно, ці дані можна було запозичити з будь-якого бедекера. Їжатець був певен, що принаймні ця активність і цілеспрямована зацікавленість в археології призведе до того, що сер Аластер сказиться ще до завершення круїзу, організованого агентством Кука. Хіба що Бонґо-Шефтсбері, як Їжатець і Гожийферт, не мав наміру їхати далі Каїра.
Їжатець наспівував арію з «Манон Леско», поки Вікторія кокетувала відразу з обома його сусідами, намагаючись не віддавати перевагу жодному. Людей у ресторані поменшало, а в консульстві на іншому боці вулиці було темно, і лише в горішніх кімнатах ще світилося два-три вікна. Можливо, за місяць вогонь буде в усіх вікнах; можливо, весь світ буде у вогні. Планується, що шляхи Маршана і Кітченера перетнуться під Фашодою в районі Бер-ель-Абіяд, десь за сорок миль від витоку Білого Нілу. Лорд Лансдаун[198], голова військового відомства, у таємній депеші, спрямованій до Каїра, передбачав, що зустріч відбудеться 25 вересня: і Їжатець, і Кротомолд бачили це повідомлення. Зненацька обличчя Бонґо-Шефтсбері пересмикнулося, немов через тік; і з відставанням секунд у п'ять Їжатець здогадався — скоріше інтуїтивно чи тому, що підозрював археолога, — хто саме стоїть в нього за спиною. Гожийферт, пригнічено й занепокоєно кивнув, але сказав доволі приязно:
— Лепсіус[199], вітаю. Втомилися від клімату Бріндізі?
Лепсіус. Їжатець навіть не знав його імені. Гожийферт, звісна річ, знав.
— Термінові справи викликали мене до Єгипту, — просичав агент.
Гожийферт смакував букетом вина. Але раптом промовив:
— А ваш супутник? Ми так сподівалися знову його побачити.
— Поїхав до Швейцарії, — відповів Лепсіус. — Гори, свіжі вітри. Одного дня досить, щоб відчути огиду до цього Півдня.
Вони ніколи не брешуть. Хто його новий напарник?
— Хіба що поїхати досить далеко на південь, — сказав Гожийферт. — Гадаю, якщо досить далеко спуститися по Нілу, можна повернутися до первісної чистоти.
Помітивши, що в Бонґо-Шефтсбері почався тік, Їжатець не зводив з нього очей. Тепер його худе, хворобливе, як і тіло, обличчя, не виражало геть нічого; але раз схибивши, він змусив Їжатця пильнувати за ним.
— Але ж там діє закон диких звірів? — запитав Лепсіус. — Жодного права власності, лише боротьба, і переможець отримує все. Славу, життя, владу і власність — усе.
— Можливо, — сказав Гожийферт. — Зате у нас в Європі цивілізація. На щастя. Закон джунглів скасовано.
Незабаром Лепсіус ретирувався, висловивши сподівання, що вони знову зустрінуться в Каїрі. Гожийферт був певен щодо цього. Бонґо-Шефтсбері, як і раніше, сидів нерухомий і непроникний.
— Дивний джентльмен, — сказала Вікторія.
— Хіба дивно, — зумисно недбало спитав Бонґо-Шефтсбері, — віддавати перевагу чистоті, а не бруду?
Так. Їжатець втомився від самовихвалянь ще десять років тому. Гожийферт ніби зніяковів. Так: чистота. Як після потопу, тривалого голоду, землетрусу. Чистота пустелі: білі кістки, кладовище загиблих культур. Так Армагеддон вичистить старий будинок Європи. Чи не робило це Їжатця поборником самих лише хитросплетінь, мотлоху і покидьків? Він згадав, як кілька років тому в Римі вночі відвідував зв'язкового, що жив за борделем неподалік від Пантеону. Кротомолд особисто стежив за ним, ставши на чати біля вуличного ліхтаря. Посеред бесіди Їжатець ризикнув визирнути у вікно. Якась шльондра саме пропонувала себе Кротомолду. Розмови не було чутно, проте можна було спостерігати, як повільна лють перекошує Кротомолдове обличчя, перетворюючи його на застиглу маску гніву; було видно, як він заніс тростину й почав методично бити дівчину, аж поки вона, геть обдерта, не завалилася біля його ніг. Їжатець першим подолав заціпеніння, відчинив двері та майнув на вулицю. Коли він підбіг до дівчини, Кротомолда вже не було. Він машинально її заспокоював, можливо, через абстрактне почуття обов'язку, поки вона ридма ридала, уткнувшись у його твідовий піджак.
196
Ежен Ґребо (1846–1915) — французький єгиптолог, був директором Каїрського єгипетського музею й очолював Вищу раду старожитностей у єгипетському Міністерстві культури.
197
Фліндерс Пітрі (1853–1942) — визначний британський археолог, один із засновників сучасної систематичної єгиптології. У 1880 році займався вимірюванням пірамід Гізи.
198
Генрі Чарлз Кіт Петті-Фіцморіс, лорд Нерн, 5-й маркіз Лансдаун, 6-й граф Керрі (1845–1927) — британський державний діяч, у 1895–1900 роках був військовим міністром Великобританії.
199
Пінчонознавець Дж. Керрі Грант вважає, що Пінчон знайшов це прізвище, коли збирав матеріали, готуючись до написання оповідання, адже відомо, що був німецький єгиптолог Карл Річард Лепсіус.