Тоді він спитав:
— Ти ще граєш в ляльки, Мілдред?
Їжатець витріщився у вікно, зрозумівши, що станеться щось неприємне. Він побачив процесію темних верблюдів з погоничами, що повільно рухалася по насипу вздовж якогось каналу. На віддалі біліли маленькі вітрила барж.
— Граю, коли не шукаю камені, — відказала Мілдред.
Бонґо-Шефтсбері провадив далі:
— Закладаюсь, що в тебе немає ляльок, які вміли б ходити, говорити та стрибати на скакалці. Чи таки є?
Їжатець намагався зосередитися на групі зледащілих арабів вдалині на насипі: вони випарювали сіль з озера Мареотіс[205]. Поїзд мчав щодуху. Незабаром Їжатець загубив арабів далеко позаду.
— Ні, — із сумнівом в голосі відповіла Мілдред.
Бонґо-Шефтсбері вів далі:
— А ти хоч раз бачила таких ляльок? Вони дуже гарні, а всередині у них працює годинник. Вони все вміють робити ідеально, бо такий механізм у них всередині. Вони геть не подібні до справжніх хлопчиків і дівчаток. Справжні діти плачуть, погано поводяться, не бажають слухатися. Ляльки набагато кращі.
Праворуч тепер були жовтуваті бавовняні поля й хати-мазанки. Вряди-годи який-небудь фелах плентався до каналу по воду. Боковим зором Їжатець стежив за довгими й змарніло-нервовими руками Бонґо-Шефтсбері, що спокійно лежали на колінах.
— Звучить дуже добре, — сказала Мілдред.
Хоч вона й розуміла, що її заговорюють, голос дівчини затремтів. Можливо, її щось налякало у виразі обличчя археолога.
Тепер Бонґо-Шефтсбері спитав:
— Хочеш побачити таку ляльку, Мілдред?
Це було вже занадто. Адже він звертався до нього, Їжатця, а дівчинку просто використовував. Навіщо? Щось тут було не так.
— А вона у вас із собою? — боязко поцікавилася дівчинка.
Пересилюючи себе, Їжатець відірвався від вікна і глянув на Бонґо-Шефтсбері.
Той посміхнувся:
— О, так.
Він підтягнув рукав піджака, щоб зняти запонку. Почав засукувати рукав сорочки. Потім показав дівчинці оголену по лікоть руку. Їжатець відсахнувся, встигнувши подумати: хай мене качка копне, Бонґо-Шефтсбері божевільний.
На внутрішньому боці незасмаглого передпліччя був вшитий чорний блискучий мініатюрний електричний перемикач; тумблер міг бути в двох положеннях. Тонкі срібні дроти відходили від клем угору по руці й зникали під рукавом.
Молодь зазвичай легко вірить у страхітливе. Мілдред затремтіла.
— Ні, — сказала вона, — ні, ви не лялька.
— Але я лялька, — посміхаючись, запротестував Бонґо-Шефтсбері. — Мілдред. Ці дроти йдуть у мій мозок. Коли перемикач стоїть у цьому положенні, я поводжуся так, як оце зараз. А якщо поставити отак…
Дівчинка відсахнулася і закричала:
— Папа!
— …то я працюю на електриці, — заспокійливим тоном пояснював Бонґо-Шефтсбері. — Просто й зрозуміло.
— Припиніть, — сказав Їжатець.
Бонґо-Шефтсбері різко повернувся до нього.
— Чому? — прошепотів він. — Чому? Через неї? Переймаєшся через її переляк, так? Або через себе?
Їжатець неохоче відступив.
— Не слід лякати дитину, сер.
— Основні принципи. Та йди ти.
Здавалося, він образився і ледь не плакав.
У проході почувся шум. І тоді ж скрикнув від болю Гожийферт. Їжатець підхопився, відштовхнув Бонґо-Шефтсбері та поквапився в коридор. Двері на задній майданчик були прочинені: перед ними билися, сплівшись тілами й вчепившись один в одного, Гожийферт і якийсь араб. Їжатець побачив, як блиснуло дуло пістолета. Він обережно подався вперед, кружляючи й обираючи зручну мить. Коли шия араба виявилася незахищеною, Їжатець різко копнув його в горло, влучивши в трахею. Араб упав на підлогу. Гожийферт підібрав пістолет. Важко дихаючи, відкинув чуба:
— Дяка.
— Той самий? — запитав Їжатець.
— Ні. У залізничній поліції хлопці свідомі. Та й, знаєш, їх реально розрізняти. Це інший.
— Тоді прикриємо його.
Він глянув на араба.
— Ауз е. Ма тхафш мінні.
Араб повернувся до Їжатця, спробував посміхнутися, але очі мав зацьковані. На горлі синіла мітка. Говорити він не міг. З'явилися занепокоєні сер Аластер і Вікторія.
— Напевно, це друг того хлопця, якого я схопив на Gare, — невимушено пояснив Гожийферт. Їжатець допоміг арабу підвестися.
— Рух. Повертайся. Щоб більше тебе не бачили!
Араб відразу зник.
— Ви його що — відпустите? — обурився сер Аластер.
Гожийферт відрізнявся великодушністю. Він виголосив невеличку промову про милосердя і «підставити другу щоку», що Вікторія сприйняла доброзичливо, зате її батька мало не знудило. Усі знову зайняли місця у своїх купе, хоча Мілдред вирішила залишитися з сером Аластером.
205
Мареотіс, або Мар'ют — мілководне солоне озеро лагунного типу в північній частині дельти Нілу (Єгипет).