За півгодини потяг зупинився в Даманхурі[206]. Їжатець побачив, як Лепсіус виходить за два вагони попереду і заходить до станційної будівлі. Навколо розкинулися зелені простори дельти. За дві хвилини вийшов той самий араб і навскоси майнув до дверей буфету; там він зіткнувся з Лепсіусом, що виносив пляшку вина. Араб потирав слід на шиї і, мабуть, щось хотів сказати Лепсіусу. Агент люто поглянув на нього і дав запотиличника.
— Ніякого бакшишу, — заявив він.
Їжатець сів зручніше і заплющив очі, навіть не поглянувши на Бонґо-Шефтсбері. Й ані пари з уст. Потяг знову рушив. Отже. Що ж вони називають чистим? Це аж ніяк не дотримання Правил. Хіба що вони змінили курс. Вони ніколи раніше не вели такої нечесної гри. Чи це означало, що зустріч у Фашоді виявиться важливою, може, навіть Тою самою? Він розплющив очі та поглянув на Бонґо-Шефтсбері, який поринув у книгу «Промислова демократія» Сідні Джея Вебба[207]. Їжатець знизав плечима. Були часи, коли його побратими-професіонали вчилися ремеслу на практиці. Вивчали шифри, розгадуючи їх, обдурювали митників, а деяких супротивників убивали. Нове покоління читало книжки: це були хлопці, сповнені теорії та (як він вирішив) віри лише в досконалість власного внутрішнього механізму. Він здригнувся, згадавши перемикач із врубним контактом, що присмоктався, неначе комаха-паразит, до руки Бонґо-Шефтсбері. Кротомолд, мабуть, був найстарішим активним агентом, але в питаннях професійної етики вони з Їжатцем таки належали до одного покоління. І тому Їжатець сумнівався, що Кротомолд схвалив би молодика навпроти.
Двадцять п'ять миль проїхали мовчки. Експрес проминав ферми, які виглядали дедалі заможнішими; фелахів, які дедалі швидше працювали на полях; маленькі фабрики, безліч стародавніх руїн і високі квітучі тамариски. Ніл розлився; вдалині виднілася блискуча мережа каналів і невеличких повноводих ставків, створених задля зрошування пшеничних і ячмінних полів, що тягнулися аж до обрію. Поїзд підійшов до рукава Нілу під назвою Розетта; перетнув його по довгому й вузькому металевому мосту, увійшов на територію вокзалу Кафр-ез-Зайят[208], де й зупинився. Бонґо-Шефтсбері згорнув книгу, підвівся і вийшов з купе. За кілька секунд увійшов Гожийферт, тримаючи за руку Мілдред.
— Йому здалося, що ти хочеш поспати, — сказав Гожийферт. — Я мав би здогадатися. Я забалакався із сестрою Мілдред.
Їжатець пирхнув, заплющив очі й провалився в сон ще до того, як поїзд рушив далі. Прокинувся він, коли до Каїра лишалося півгодини.
— Усе спокійно, — повідомив Гожийферт.
Далеко на заході окреслилися піраміди. Ближче до міста почали з'являтися сади та вілли. Поїзд дістався центрального вокзалу Каїра десь опівдні.
Невідь-як Гожийферт і Вікторія примудрилися опинитись у фаетоні та виїхати раніше, ніж решта компанії спустилася на платформу.
— Хай мені, — здивувався сер Аластер, — що то було, викрадення чи втеча?
Бонґо-Шефтсбері походжав із геть обдуреним виглядом. Виспавшись, Їжатець почувався ніби на відпочинку.
— Арабієх, — радісно вигукнув він.
Гуркітливо підкотила напіврозвалена строката карета на чотири особи, і Їжатець вказав на фаетон:
— Два піастри, якщо їх наздоженете.
Візник посміхнувся; Їжатець поквапно заштовхав усіх у карету. Сер Аластер заперечував, бурмочучи щось про містера Конана Дойла. Бонґо-Шефтсбері зареготав, і вони галопом подалися по крутій кривій ліворуч через міст ель-Лемун, а далі стрімголов по Шаріа Баб ель-Хадід. Мілдред гримасувала туристам, які йшли пішки або їхали на віслюках, сер Аластер невпевнено всміхався. Їжатець бачив, що у фаетоні попереду крихітна і витончена Вікторія тримає Гожийферта під руку й відкидає голівку, дозволяючи вітру грати її волоссям.
Екіпажі прибули до готелю «Шепард» майже одночасно. Усі, крім Їжатця, попрямували до будівлі.
— Зареєструй мене, — гукнув той Гожийфертові, — мені треба побачити друга.
«Друг» виявився швейцаром готелю «Вікторія», за чотири квартали на південний захід. Поки Їжатець сидів на кухні, сперечаючись про дичину зі скаженим шеф-кухарем, з яким познайомився в Каннах, швейцар перетинав вулицю, щоб з чорного ходу потрапити в британське консульство. За п'ятнадцять хвилин він вийшов з консульства і попрямував до готелю. Невдовзі на кухню надійшло замовлення на ланч. У слові «crème» була помилка, і воно читалося як «chem.»; «Lyonnaise» написали без е на кінці[209]. Обидва слова підкреслено. Їжатець кивнув, подякував усім і вийшов. Він зловив візника, проїхав до кінця вулиці Шаріа ель-Магхрабі, перетнув розкішний парк і незабаром опинився перед будівлею «Crédit Lyonnais»[210]. Поруч була маленька аптека. Він зайшов туди й запитав про лауданум[211], рецепт на який він приніс учора. Йому простягнули конверт, він перевірив вміст і знову зловив екіпаж. Їм з Гожийфертом додали по п'ятдесят фунтів: гарна новина. Тепер обидва зможуть жити в «Шепарді».
206
Даманхур — місто на півночі Єгипту, адміністративний центр провінції (мухафази) Бухейра.
207
«Промислова демократія» (1897) — книга Сідні Джеймса Вебба і його дружини Беатриси Поттер-Вебб. Обидва — британські суспільні діячі, соціологи й економісти, засновники Лондонської школи економіки й політичних наук, ключові фігури у Фабіанському товаристві (організації, що мала на меті досягнути соціалізму за допомогою поступових мирних реформ, без революційної класової боротьби).
209
210