У готелі вони взялися розшифровувати інструкції. У МЗС не підозрювали про підготовку замаху. Звісно. Звідки їм знати, коли їх хвилює тільки одне нагальне питання: хто контролюватиме долину Нілу. Їжатець задумався про те, що сталося з дипломатією. Він знав людей, які працювали під керівництвом Пальмерстона, скромного й веселого старого, для якого праця була забавою у піжмурки, коли щодня хтось когось ловить і торкається, а тебе самого може торкнутися холодна рука Привида.
— Отже, ми самі по собі, — зауважив Гожийферт.
— Ага, — погодився Їжатець. — Гадаю, працюватимемо так: станемо на місце злодія, щоб його зловити. Самі придумаємо, як розібратися з Кроумером. Звичайно, ретельно зважимо всі кроки. Тож хай їм навіть випаде нагода, ми будемо на місці вчасно та перешкодимо.
— Влаштувати облаву на генерального консула, — з ентузіазмом додав Гожийферт, — як на дичину. Чому ми не зробили цього, ще коли…
— Облиш, — завершив розмову Їжатець.
Тієї ночі Їжатець найняв кеб і до самого ранку катався містом. Кодована інструкція наказувала лише чекати слушного часу: Гожийферт скористався цим і поїхав з Вікторією на виставу італійського театру просто неба в саду Езбекія. Уночі Їжатець побував у Quartier Rosetti[212] в однієї дівчини, коханки дрібного клерка з британського консульства; у торговця коштовностями на вулиці Мускі, який фінансував махдистів, а тепер, коли рух зазнав краху, намагався ретельно приховувати свої симпатії; у незначного естета, який через проблеми з наркотиками втік з Англії в країну, що не видавала злочинців, до того ж він був далеким родичем слуги Рафаеля Борґа, британського консула; а ще в сутенера Варкумяна, який стверджував, що знає кожного каїрського найманого вбивцю. О третій ранку, поспілкувавшись з цією приємною компанією, Їжатець повернувся до свого номера. Біля дверей він завагався, бо почув за ними якісь рухи. Залишалося тільки одне: наприкінці коридору було вікно, а зовні — карниз. Їжатець скривився. Але ж усім відомо, що шпигуни постійно видираються вгору по карнизах, що височіють над вулицями екзотичних міст. Почуваючись останнім дурнем, Їжатець виліз на карниз. Глянув униз: летіти довелося б футів п'ятнадцять у непевні кущі. Він позіхнув і бадьоро, хай і незграбно, почав просуватися до рогу будівлі. Там карниз звужувався. Ставши однією ногою на один карниз, а другою — на інший так, що ріг будівлі розділяв його від брів до живота навпіл, він раптом втратив рівновагу й зірвався. У польоті він — так уже сталося — вилаявся, а потім з гуркотом гепнувся в чагарник і перекинувся. Поворушив пальцями. Лежачи, викурив півцигарки, потім звівся на ноги та побачив біля свого вікна дерево, на яке було легко залізти. Пихкаючи та сиплячи прокльони, він поліз нагору; сів верхи на одній з гілок і зазирнув усередину.
Гожийферт лежав на ліжку Їжатця з дівчиною, і в світлі вуличних ліхтарів її тіло видавалося змарнілим і білим. На тлі цієї білизни очі, рот і пипки видавалися маленькими темними синцями. Вона колихала Гожийферта, огорнувши його біляву голову мережею або мереживом сплетених пальців, а він плакав, вкриваючи її груди прожилками сліз.
— Пробач, — повторював він, — Трансвааль, поранення. Мені сказали, нічого серйозного.
Їжатець і гадки не мав, як це могло статися, і почав перебирати варіанти: (а) Гожийферт виявив благородство, (б) насправді він імпотент, а тому збрехав Їжатцю про довгий список своїх перемог, (в) він просто не мав наміру зв'язуватися з Вікторією. У будь-якому разі Їжатець, як завжди, почувався зайвим. Він завис ні в сих ні в тих, тримаючись однією рукою за гілку, поки недопалок не припік йому пальці, і Їжатець знову неголосно вилаявся. Усвідомивши, що та лайка була насправді не через недопалок, він розхвилювався. І не лише через слабкість Гожийферта. Він зістрибнув у кущі й влігся там, розмірковуючи, де проходить його межа, пишаючись, що тримається її уже двадцять років служби. І хоча дзвіночки були й раніше, він підозрював, що вперше оголилася його справжня вразливість. Поки він лежав навзнак у кущах, його раптом охопив забобонний жах. Упродовж кількох секунд він, здається, зрозумів: це точно Той самий. Апокаліпсис, безумовно, почнеться у Фашоді, якщо такої причини, як ця, виявилося досить, щоб він так ясно відчув власний близький апокаліпсис. Але незабаром поступово, з кожною новою затяжкою до Їжатця став повертатися звичний самоконтроль; нарешті він підвівся і, злегка похитуючись, поплентався спочатку до дверей готелю, а потім угору до свого номера. Цього разу він вдав, ніби загубив ключі, і знічено постукав, щоб дівчина мала час зібрати одяг і втекти до себе через міжкімнатні двері. Коли Гожийферт відчинив, Їжатець відчув збентеження, з яким уже зжився.