— Я хочу бачити британського консула, — сказав Їжатець і крутнувся, дістаючи старий пістолет, розрахований на один постріл.
Гожийферт наставив пістолет на двох інших. Поліцейський, який зажадав їхні паспорти, сердито на них поглянув.
— Нас не попередили, що вони озброєні, — обурився другий.
Поліцейських знешкодили чотирма методичними ударами по голові й відтягли в підлісок.
— Дурний хід, — буркнув Гожийферт, — нам ще пощастило.
Їжатець уже біг назад до театру. Вони злетіли нагору, перестрибуючи через дві сходинки, й почали шукати порожню ложу.
— Сюди, — гукнув Гожийферт. Вони прослизнули всередину й опинилися майже навпроти ложі Бонґо-Шефтсбері. Значить, поруч Лепсіус.
— Пригнись, — звелів Їжатець.
Вони пригнулись і визирнули між двох невеличких позолочених балясин. На сцені Едмондо і студенти кепкували зі збудженого романтика де Ґріє. Бонґо-Шефтсбері перевіряв, чи наладнований його мініатюрний пістолет.
— Приготуйся, — прошепотів Гожийферт.
Ріжок форейтора сповістив про наближення диліжанса. Карета з гуркотом і скрипом в'їхала на заїжджий двір. Бонґо-Шефтсбері підняв пістолет. Їжатець сказав:
— Лепсіус. Сусідні двері.
Диліжанс підстрибнув і спинився. Їжатець навів зброю на Бонґо-Шефтсбері, потім повільно перевів дуло вниз і праворуч, націлюючись на лорда Кроумера. Йому спало на думку, що для нього зараз могло б все закінчитися і не довелося б більше турбуватися про Європу. То була болісна мить непевності. Тож наскільки серйозно вони налаштовані? Може, реальніше було їм протистояти, а не мавпувати тактику Бонґо-Шефтсбері? Як на дичину, сказав тоді Гожийферт. Манон допомогли вийти з екіпажа. Де Ґріє, прочитавши в її очах свою долю, завмер, наче йому ноги до землі прикипіли. У Їжатця за спиною хтось стояв. У цю мить безнадійної любові він різко озирнувся і побачив Кротомолда — змарнілого, неймовірно старого, з огидною, хоч і співчутливою усмішкою на обличчі. Їжатець, панікуючи, повернувся і навмання вистрілив чи то в Бонґо-Шефтсбері, чи то в лорда Кроумера. Він не бачив, та й не був певен, у кого саме хотів вцілити. Бонґо-Шефтсбері сховав пістолет у піджак і зник. У коридорі сталася сутичка, Їжатець відштовхнув старого, вибіг з ложі та побачив Лепсіуса, який саме вирвався від Гожийферта і чкурнув до сходів.
— Будь ласка, дорогий друже, — задихаючись, сказав Кротомолд. — Не переслідуйте їх. Ви в меншості.
Їжатець добіг до горішньої сходинки.
— Троє проти двох, — пробурмотів він.
— Та більше. Два боси — мій та його, — а ще підлеглі…
Їжатець завмер.
— Ваш хто?
— Я теж виконую накази. — У голосі старого пролунали вибачливі нотки. Потім з ностальгійним поспіхом він додав: — Хіба ви не знаєте, що Ситуація цього разу серйозна, ми всі задіяні…
Розлючений Їжатець озирнувся.
— Іди геть, — закричав він, — іди геть і здохни.
І лише тоді в його голові промайнув невиразний здогад, що їхній теперішній обмін репліками нарешті був вирішальний.
— Сам великий бос, — зауважив Гожийферт, коли вони збігали сходами. — Кепські справи.
За сто ярдів попереду Бонґо-Шефтсбері й Лепсіус застрибували в екіпаж. Дивно, що не надто спритний Кротомолд таки знайшов найкоротший шлях. Він з'явився у дверях ліворуч від Їжатця й Гожийферта та приєднався до своїх.
— Хай їдуть, — кинув Гожийферт.
— Хто це тут наказує?
Не чекаючи відповіді, Їжатець знайшов фаетон, заскочив всередину, вони розвернулись і помчали навздогін. Гожийферт схопився і застрибнув на ходу. Вони галопували вулицею Шаріа Каміль-паші, розлякуючи віслюків, туристів і драгоманів[216]. Перед готелем «Шепард» вони ледь не наїхали на Вікторію, яка вийшла на вулицю. Поки Гожийферт допомагав їй піднятися, вони втратили десять секунд. Їжатець не міг заперечувати. Знову вона про все дізналася. Він щось проґавив. І лише почав усвідомлювати, що його десь жахливо зрадили.
Це вже не битва один на один. Та й чи колись була такою? Лепсіус, Бонґо-Шефтсбері й решта виявилися не просто знаряддями або фізичними доповненнями Кротомолда. Усіх їх залучено; всі були зацікавлені й діяли як єдине ціле. Згідно з наказами. Чиїми наказами? Якоїсь людини? Він сумнівався: у нічному небі над Каїром він побачив схожу на яскраву галюцинацію (це могла бути й низка хмар) криву у формі дзвона й згадав, що нібито вже бачив це в підручнику з математики для співробітників МЗС. На відміну від Костянтина[217] перед битвою, він не міг дозволити, щоб ця дуга раптом перетворилася на знак — надто пізно. Лишалося тільки тихцем лаяти себе за сильне бажання вірити, навіть у цей період історії, в можливість поєдинку за всіма правилами дуелі. Але вони, ні, воно не дотримується правил. Самі статистичні коефіцієнти. Коли ж він перестав битися із супротивником і зіткнувся з Силою та Кількістю?
216
Драгоман — офіційна посада перекладача і посередника між близькосхідними й азійськими державами та європейськими дипломатичними та торговими представництвами.
217
Костянтин І Великий (272–337) — римський імператор, православний святий. Згідно з римським істориком Євсевієм Кесарійським, під час битви з тодішнім правителем Італії Максенцієм Костянтину уві сні явився Христос, що наказав йому накреслити на щитах і прапорах грецькі літери ХР. Наступного дня Костянтин побачив у небі видіння хреста і почув голос, що казав «In hoc signo vinces» («Симъ побѣдиши»). Цікаво, що цей вираз — девіз студентського братства «Сигма Хі».