Крива дзвону нагадує графік нормального розподілу, тобто розподілу Ґаусса[218]. Усередині — невидимий язичок. Подзвін був по (хоча він заледве підозрював) Їжатцю.
Екіпаж попереду різко завернув ліворуч і попрямував до каналу. Там він знову повернув ліворуч і понісся вздовж вузької смужки води. Виповзла половинка місяця — гладка і біла.
— Їдуть до мосту через Ніл, — сказав Гожийферт.
Вони проїхали повз палац хедива і прогуркотіли через міст. Під ними текла темна і в'язка річка. На іншому березі вони повернули на південь і прискорилися, розсікаючи місячне світло між Нілом і територією віце-королівського палацу. Перед каменярнею взяли праворуч.
— Хай мені біс, це ж дорога до пірамід, — вигукнув Гожийферт. Їжатець кивнув:
— Десь п'ять з половиною миль.
Вони повернули, проїхали повз в'язницю і поселення Гізі, зробили гак, перетнули залізничні колії та попрямували точно на захід.
— О, — тихо сказала Вікторія, — побачимо Сфінкса.
— У місячному сяйві, — додав Гожийферт, скривившись.
— Відчепися від неї, — перепинив його Їжатець.
Далі вони їхали мовчки, потроху скорочуючи розрив. Навколо виблискувала мережа зрошувальних каналів. Обидва екіпажі минули селища фелахів і водяні колеса. Навкруги панувала ніч і не було чутно ані шереху, крім скрипу ресор і цокоту копит. І ще вітру, який вони здіймали. На краю пустелі Гожийферт сказав: «Наздоганяємо».
Дорога пішла вгору. Захищена від пустелі п'ятифутовою стіною, вона, петляючи, здіймалася ліворуч. Екіпаж, що їхав попереду, раптом нахилився і вдарився об стіну. Звідти видряпалися пасажири та залишок шляху долали вгору пішки. Їжатець далі рухався по кривій і зупинився десь за 100 ярдів від великої піраміди Хеопса. Кротомолда, Лепсіуса і Бонґо-Шефтсбері не було видно.
— Пошукаємо, — сказав Їжатець. Вони завернули за ріг піраміди. Сфінкс лежав, підібгавши лапи, за 600 ярдів південніше.
— Трясця, — промовив Гожийферт.
— Он вони, — показала пальчиком Вікторія і крикнула: — Біжать до Сфінкса.
Вони стрімголов побігли по нерівній землі. Кротомолд, вочевидь, підвернув щиколотку. Двоє супутників йому допомагали. Їжатець дістав пістолет.
— Захищайся, старий, — вигукнув він.
Бонґо-Шефтсбері обернувся і вистрелив.
— Усе ж таки — що будемо з ними робити? — запитав Гожийферт. — Відпустимо?
Їжатець не відповів. За кілька хвилин вони загнали агентів Кротомолда в глухий кут з правого боку від великого Сфінкса.
— Кидай, — прохрипів Бонґо-Шефтсбері. — У тебе пістолет на один постріл, а в мене револьвер.
Свій пістолет Їжатець не перезарядив. Він байдуже знизав плечима, посміхнувся і жбурнув зброю в пісок. Позаду стояла Вікторія й захоплено роздивлялася навислого над ними лева, людину чи бога. Бонґо-Шефтсбері засукав рукав сорочки, показавши перемикач, і переключив тумблер. Наче хлопчак. Лепсіус стояв у тіні, Кротомолд усміхався.
— Отже, — сказав Бонґо-Шефтсбері.
— Відпусти їх, — сказав Їжатець.
Бонґо-Шефтсбері кивнув.
— Інших це не стосується, — погодився він. — Це твої з Босом справи, так?
Ого, подумав Їжатець, справді? Навіть зараз він, наче де Ґріє, досі мав ілюзії. Їжатець ніколи не міг припустити, що так пошиється в дурні. Гожийферт взяв Вікторію за руку, і вони подалися геть до екіпажа. Дівчина так і прикипіла блискучими очима до Сфінкса.
— Ти кричав на Боса, — виголосив Бонґо-Шефтсбері. — Ти сказав: йди геть і здохни.
Їжатець сховав руки за спиною. Було діло. Чи не на це вони чекали? Цілих п'ятнадцять років? Не відаючи, він переступив якусь межу. Тепер він покруч, нечистий. Їжатець обернувся подивитися, як іде Вікторія, така ніжна і прихильна до свого Сфінкса. Покруч, подумав він, — це просто інший спосіб сказати «людина». Зробивши останній крок, ти не можеш лишитися чистим, ніщо не лишається чистим. Це було майже так, ніби вони вишукували Гожийферта, бо той вранці переступив межу на Gare du Caire. І тепер Їжатець, накричавши на Боса, зіграв свою фатальну роль на сцені любові або милосердя. І дуже швидко зрозумів, на що насправді накричав. Усе — і роль, і зрада — зійшло нанівець. Звелося до нуля. Може, як і завжди? О Боже. Він знову повернувся до Кротомолда.
218
Карл Фрідріх Ґаусс (1777–1855) — німецький математик. Нормальний розподіл (розподіл Ґаусса) — розподіл імовірностей випадкової величини, що в одновимірному випадку задається функцією густини ймовірності.