— Що вони такого зробили?
Тім зобразив на обличчі вираз «краще не питай».
— Піттсфілд — велике місто, — сказав він. — Хтозна, чим вони там займалися. Може, влаштовували «ігри в цифри»[223].
— Схоже, ти передивився телевізора, — викрив його Ґровер. Тім агакнув і розсміявся. Ґровер запитав:
— А твоя мати знає, що ти гуляєш зі мною і з Карлом і ми, ну, той, клеїмо тут гуртом дурня?
— Я їй нічого не розповідав, — відповів Тім. — Вона мені не забороняла.
— І не розповідай, — сказав Ґровер.
Тім і не збирався. Ні, Ґровер не наказував, але було зрозуміло, що хай він вряди-годи й помиляється, та все ж знає набагато більше від кожного з них, і тому його слухалися. Якщо він казав, що бородавка не зійде, що вона має свій розум, то жодні фіолетові лампи й зелені флуоресценції в Массачусетсі не допоможуть. Бородавка залишиться.
Тім трохи непевно поглянув на бородавку, немовби вона справді мала власний розум. Якби він був на кілька років молодшим, дав би бородавці ім'я, однак він вже почав розуміти, що тільки маленькі діти дають імена різним речам. Тож він сидів у пральній машині, яка ще торік була для нього кабіною космічного корабля, слухав дощ і думав про те, як далі й далі старішатиме, до нескінченності, але швидко урвав свої роздуми, поки вони не привели до думок про смерть, і вирішив сьогодні запитати Ґровера, чи дізнався той щось нове про ту штуку, рідкий азот.
— Азот — це газ, — відповів йому Ґровер. — Ніколи не чув, щоб він був рідким.
І все. Але, можливо, сьогодні він матиме ще щось. Ніколи не здогадаєшся, з чим він повернеться додому з коледжу. Якось він притягнув різнобарвну модель молекули протеїну, яка тепер зберігалася в їхньому лігві разом з японським телевізором, запасом натрію, купою старих автозапчастин зі звалища, що належить батькові Етьєна Шердлу, бетонним бюстом Альфа Лендона[224], викраденим під час одного з щотижневих набігів у парк Мушваборо, зламаним стільцем у стилі Mica ван дер Рое[225], урятованим з одного зі старих будинків, а також розрізненими частинами канделябрів, шматками гобеленів, тиковими балясинами та хутряним пальто, яке вони іноді надівали на шию бюста і ховалися всередині, як у наметі.
Тім викотився з машинки і якомога тихіше пішов на кухню поглянути на годинник. Уже було трохи за десяту. Ґровер сам ніколи не приходив вчасно, однак від інших завжди вимагав точності.
— Пунктуальність, — виголошував він, котячи це слово, ніби непереможний мармуровий камінець у дитячій грі, — не належить до твоїх визначних чеснот.
І лише встигнеш йому на це сказати «Га?», як Ґровер уже забував про запізнення і переходив до справи. Ще одна якість, яка Тімові подобалася.
Матері у вітальні не було, телевізор вимкнений, і спочатку Тім подумав, що вона пішла. Він стягнув свій плащ з вішака в передпокої та попрямував до чорного ходу. Але тут почув, як мати набирає номер. Він обігнув кут і побачив її під сходами. Вона стояла, затиснувши блакитну слухавку «Принцес»[226] між щелепою і плечем, однією рукою набирала номер, а другу тримала перед собою, стиснувши її в кулак так, що вона аж побіліла. Такого виразу на її обличчі, як оце тепер, Тім ніколи раніше не бачив. Трохи, як сказати, нервове? перелякане? — він не знав. Якщо вона його й помітила, то цього не виказала, хоча він досить шумно вовтузився. Гудки на іншому кінці дроту змовкли, і хтось відповів.
— Агов, ви, нігери, — раптом засичала його мати, — брудні нігери, забирайтеся з цього міста, повертайтесь у свій Піттсфілд. Шуруйте, поки у вас не почалися справжні проблеми.
І вона швидко поклала слухавку. Її стиснута в кулак рука тремтіла, а потім і друга, яка поклала слухавку, теж почала злегка тремтіти. Мати хутко повернулася, ніби олениця, що зачула його запах, і заскочила Тіма, що здивовано за нею спостерігав.
— А, це ти, — сказала вона, заусміхавшись, але її очі лишилися невеселими.
— Що це ти робила? — запитав Тім, хоча збирався сказати геть інше.
— О, та то був жарт, Тіме, — сказала вона, — розіграш.
Тім знизав плечима і попрямував до чорного ходу.
— Я пішов гуляти, — сказав він, не озираючись.
Він знав, що тепер мати його не затримуватиме, бо він ЇЇ застукав.
Він побіг під дощем повз два бузкові кущі й гайнув схилом вниз по високій пожухлій траві. Уже за декілька кроків його кеди вимокли наскрізь. Дім Ґровера Снодда з мансардним дахом, старіший за Тімів будинок, виглядав з-за величезного клена, ніби вітаючи Тіма. Коли Тім був молодшим, він вважав дім живою істотою і щоразу, підходячи, вітався з ним, ніби будинок і справді приязно визирав до нього з-за клена, граючись з давнім приятелем. Тім ще не подорослішав настільки, щоб остаточно відмовитися від цієї гри. Припинити в це вірити було б жорстоко щодо самого дому. Тож Тім, як і зазвичай, сказав: «Привіт, дім».
223
Гра в цифри — нелегальна щотижнева лотерея, поширена серед бідних і робочих класів в Америці, коли букмекери приймають ставки на цифри (найчастіше три) в статистичних таблицях (або таблицях кінних перегонів), розміщених у газетах.
224
Альфред (Альф) Лендон (1887–1987) — американський політик, губернатор штату Канзас, а в 1936 році — кандидат у президенти від Республіканської партії (зазнав поразки від Франкліна Рузвельта).
225
Людвіґ Міс ван дер Рое (1886–1969) — німецько-американський архітектор і дизайнер, фундатор «інтернаціонального стилю», один із класиків західної міської архітектури. У співавторстві розробив декілька відомих нині марок консольних стільців — «Барселона» (створений для короля і королеви Іспанії), «Брно», «Тугендхат». Вони мають мінімалістичний дизайн: хромований каркас із неіржавної сталі та форму літери С.
226
«Принцес» — торгова марка компактних стаціонарних телефонів з підсвіченими цифрами. Спочатку «Принцес» було розроблено як жіночий телефон, що мав стояти у спальні. Представлений компанією «Белл Сістем» у 1959-му.