Дім мав обличчя, приємне старе обличчя з вікнами замість очей і носа, і здавалося, що він завжди усміхався. Тім підбіг до дому, на якусь мить ставши карликовою тінню супроти височезного доброзичливого обличчя. Дощ лив як з відра. Забуксувавши, Тім завернув за ріг до ще одного клена з дощечками, прибитими до стовбура. Раз послизнувшись, видерся нагору і по довгій гілці дістався до вікна Ґровера. Ізсередини долинали свистячі електронні звуки.
— Ґрові, — гукнув Тім, постукавши у вікно. — Агов.
Ґровер прочинив вікно і оголосив Тіму, що той має сумну схильність до загайності.
— Що? — не зрозумів Тім.
— Я щойно слухав хлопця з Нью-Йорка, — розповідав Ґровер, коли Тім вліз до кімнати. — Щось дивне сьогодні з небом, бо, той, ніяк не можу зловити навіть Спрінґфілд.
Ґровер був радіоаматором. Він зібрав власний приймач-передавач і контрольну апаратуру. Не лише небо, а й гори були причиною примхливої поведінки радіохвиль. Коли Тім залишався ночувати у Ґровера, він чув, як часом далеко за північ його кімната сповнювалася безтілесними голосами, які іноді долинали навіть з-за океану. Ґровер любив слухати, але сам рідко передавав комусь повідомлення. Він пришпилив до стіни дорожню мапу і щоразу, почувши новий голос, робив позначку на мапі та вказував частоту. Тім ніколи не бачив, щоб Ґровер спав. Хай коли Тім лягав спати, Ґровер був на ногах: бавився з ручками налаштування, притискав до вух пару величезних гумованих навушників. Вряди-годи він вмикав репродуктор. У напівсні Тім чув, плутаючи сновидіння й дійсність, як хтось викликає копів на місце аварії, або просто вловлював якісь шуми чи тіні, що рухалися серед безгоміння; чув, як перемовляються таксисти, які мали зустрічати нічні поїзди — ці переважно буркотіли про каву або перекидалися пласкими жартами з диспетчером; чув уривки репортажу про матч шахістів; переговори капітанів буксирів через Голландські пагорби, які тягнули баржі з гравієм вниз по Гудзону; восени або взимку чув розмови дорожніх робітників, які допізна ставлять снігозахисні загорожі та розчищають дороги; час від часу чув торговельні судна у відкритому морі, коли та штука в небі, шар Гевісайда[227], опинявся в потрібному місці. Усе це спадало на нього, просотуючись у його сни та залюднюючи їх, тож уранці він ніколи не знав, що було справжнім, а що галюцинацією. І Ґровер нічим не міг йому зарадити. Прокидаючись і ще не скинувши навали сновидінь, Тім запитував:
— Ґрові, що там зі зниклим єнотом? Копи його знайшли?
Або:
— А що було далі з канадським лісорубом у човні-будинку на річці?
На що Ґровер завжди відповідав:
— Я цього не пам'ятаю.
Коли Етьєн Шердлу теж залишався тут ночувати, вранці він згадував зовсім інше: чиїсь співи, або доповіді в якийсь штаб спостерігачів за борсуками, або палкі суперечки напівіталійською щодо професійного футболу.
Етьєн теж мав сьогодні прийти. Щосуботи вранці приятелі збиралися на оперативну нараду. Можливо, він затримувався, тому що батько знову наказав йому щось зробити на звалищі. Етьєн був дуже гладким хлопчиком, який на телефонних стовпах писав своє ім'я як «80N»[228], додаючи «ха-ха». Він робив це кольоровою крейдою або шматочком червіні, поцупленим у дорожніх робітників. Так само, як Тім, Ґровер і Карл, Етьєн любив влаштовувати розіграші, але в нього це перетворилося на якусь одержимість. Якщо Ґровер був генієм, Тім хотів стати тренером баскетбольної команди, а Карл міг би бути зіркою в цій команді, то Етьєн бачив себе лише у професії, пов'язаній з розіграшами.
— Ти божевільний, — говорили йому хлопці. — Що це за професія? Бути коміком на телебаченні або клоуном, чи як?
А Етьєн, обійнявши кого-небудь за плечі (якщо бути насторожі, то можна збагнути, що він це робить не з приязні, а щоб скотчем причепити тобі на спину папірець з написом «МОЯ МАМА НОСИТЬ СОЛДАТСЬКІ ЧОБОТИ» або «КОПНИ МЕНЕ» зі стрілочкою), відповідав:
— Мій батько каже, що скоро все робитимуть машини. Що роботу можна буде знайти тільки на звалищах поламаних машин. А от жартувати машини не зможуть. Тому машини нас для цього і використовуватимуть — задля жартів.
Діти, мабуть, казали правду: можливо, Етьєн був трохи божевільним. Він ішов на ризик, на який більше ніхто не наважувався: проколював шини поліцейських машин, надягав водолазний костюм і замулював річечку, використовувану паперовою фабрикою для своїх потреб (якось Етьєн спинив на ній виробництво майже на тиждень); залишав дурнуваті та майже безглузді записки з підписом «Фантом» на столі в кабінеті директорки, поки вона вела урок у восьмому класі, й подібне. Він ненавидів заклади. Його найбільшими ворогами та вічними мішенями його жартів були школа, залізниця й АБУ[229]. Етьєн зібрав коло себе гурток невдоволених, яких директорка, вичитуючи, незмінно називала «ненаучуваними» — цього слова жоден з них не розумів, а Ґровер не пояснював і лише скаженів, неначе когось назвали макаронником або нігером. Серед друзів Етьєна були брати Мостлі, Арнольд і Керміт, які нюхали авіаційний клей, крали з крамниці мишоловки, а потім розважалися, кидаючи їх у зведеному стані один в одного десь на пустирі; ще — Кім Дюфе, струнка шестикласниця з екзотичною зовнішністю і білявим хвостиком до пояса із постійно забрудненим синім чорнилом кінчиком, яка була повернута на вибухонебезпечних хімічних реакціях та відповідала за поповнення запасів натрію в їхній схованці; Кім контрабандою виносила натрій з лабораторії мушваборовської середньої школи за мовчазної згоди свого любчика Ґейлорда, закоханого в неї до нестями другокурсника, штовхача ядра і любителя молодняку; ще був Хоган Слотроп, син доктора, який у восьмирічному віці надто серйозно захопився пивом після вечері, а в дев'ять захопився релігією, зарікся пити та вступив до Анонімних алкоголіків — крок, що викликав схвалення поблажливого батька і прихильне ставлення місцевого відділення АА, бо там вирішили, що присутність дитини надихатиме інших; Нунцій Пассарелла, який почав з того, що в другому класі провіз на шкільному автобусі дорослу свиню, польсько-китайську свиноматку вагою у чверть тонни, щоб виступити з нею на конкурсі «Покажи й розкажи», і, не зупиняючись на досягнутому, заснував культ божевільної Сью Дангем[230] на честь легендарної та прекрасної бурлачки, яка в XIX столітті блукала цим пагірчастим краєм, підміняла немовлят, влаштовувала пожежі й, у якомусь сенсі, була святою покровителькою всіх цих дітей.
227
Олівер Гевісайд (1850–1925) — британський науковець-самоук, інженер, математик і фізик. 1902 року передбачив наявність іоносфери (шару атмосфери на висоті 80-600 км, де багато іонів і вільних електронів).
229
АБУ — Асоціація батьків і учителів, батьківсько-учительський комітет (
230
Сью Дангем (1777–1852) — «Божевільна Сью», місцева легенда Беркширів. Цікаво, що сама вона, за чутками, пояснила причини своєї хвороби так: «Трохи політики, трохи релігії».