Однак Внутрішній хунті він взагалі не дошкуляв. Вони вже багато років тому зрозуміли, що він їх не зачепить. Так було відколи вони обнишпорили весь маєток і ніде не побачили його явних слідів, а лише безліч неоднозначних. Це аж ніяк не спростовувало його існування, але означало, що вони знайшли ідеальне місце для свого лігва. Справжній чи вигаданий, велет-кавалерист став їхнім захисником.
Дорога йшла через сосняк, де високо серед гілок шумно пурхали куріпки. Крапала вода; черевики хлюпали по бруду. За соснами з'явилася галявина, яка колись була рівним, як протягла морська хвиля, газоном, але зараз там було повно бур'яну, кролячих нірок і високого жита. Як згадував батько Тіма, багато років тому, коли цією лісовою дорогою проїжджав екіпаж, на галявину з пагорба збігали павичі, розпускаючи свої яскраві хвости.
— А, ага, — сказав Тім, — як перед початком кольорової передачі. Тато, а коли ми купимо кольоровий телевізор?
— Чорно-білий теж непогано, — відповів батько, і на тому зась. Якось Тім запитав Карла, чи є у нього вдома кольоровий телевізор.
— Навіщо він мені? — здивувався Карл і одразу додав: — А! Ага.
І вибухнув сміхом. Тім не гірше за Етьєна, професійного коміка, знав, коли слухач здогадується про наступну фразу, а тому не став більше нічого говорити. Його здивував сміх Карла. Він не мав на увазі нічого смішного, та й запитання було сяке-таке логічне. Тім дійсно думав про Карла не тільки як про «кольорового», а й чомусь взагалі пов'язаного з кольором. Думаючи про Карла, Тім завжди уявляв його на тлі червоно-жовтавого листя нинішньої ранньої осені, а минулого місяця, коли Карл переїхав до Мушваборо і вони ще не потоваришували, Тім думав, що Карл, певно, має постійно носити із собою беркширську осінь, той Прекрасний Кольоровий Світ. Навіть у сірість цього дня і місцевості, куди вони зайшли (ця місцина, здавалося, лишила частку свого світла в минулому), Карл вносив якусь осяйність, яскравість, що компенсує брак світла.
Вони звернули з дороги та крізь кущі азалії спустилися до берегів декоративного каналу, водотокової системи й острівців, споруджених наприкінці минулого століття, імовірно, це була спроба створити якусь мініатюрну чи іграшкову Венецію для нью-йоркського кондитерського магната Еллсворта Баффі, який першим почав будуватися на цьому місці. Як і більшість з тих, хто зводив палаци на цих пагорбах, він був сучасником Джея Ґульда[237] і його партнера — веселого беркширського крамаря Ювілейного Джима Фіска[238]. Одного разу, приблизно цієї ж пори року, Баффі влаштував бал-маскарад на честь кандидата в президенти Джеймса Дж. Блейна[239], куди сам Блейн не потрапив через шторм і плутанину в розкладі поїздів. Ніхто за ним не сумував. Усі грошовиті особи з округу Беркшир зібрались у величезній бальній залі в неосяжній садибі Баффі з цукрової вати; вечірка тривала три дні, і за цей час сільську місцевість відвідали п'яні П'єро-блукачі, які біліли в місячному світлі; бридкі борнейські орангутанги, які розносили глеки з місцевим самогоном; пишні та вишневогубі актриси, привезені з Нью-Йорка, у шовкових пелеринах, червоних корсетах і довгих панчохах; дикі індіанці, князі епохи Відродження, діккенсівські персонажі, строкаті бички, ведмеді з букетиками; уквітчані гірляндами дівчата, які алегорично зображали Вільне Підприємництво, Поступ і Просвіту; а також велетенський американський омар, який так і не простягнув клешню кандидату. Пішов сніг, і вранці останнього дня вечірки в каменярні знайшли ледве живу балерину в убранні Коломбіни; вона відморозила пальці на одній нозі так, що їх довелось ампутувати. Вона більше не танцювала, а в листопаді Блейн програв вибори, і про нього всі забули. Після смерті Баффі маєток купив канзаський грабіжник поїздів, який зав'язав зі злочинною діяльністю, а 1932 року його майже задарма продали власникам готельної мережі, яким забракло коштів його переобладнати, тож незабаром вони вирішили, що краще дістати відерце з діамантами короля Юрйо, ніж платити податки за це обтяжливе п'яте колесо. Тепер король теж відійшов у кращий світ, а будинок знову спорожнів, якщо не рахувати Хунту й одного ймовірного кавалерійського офіцера.
237
Джей (Джейсон) Ґульд (1836–1892) — американський фінансист, «залізничний король», один з винуватців «Чорної п'ятниці» — падіння курсу золота на американській фондовій біржі.
238
Джим Фіск (1835–1872) — біржовий брокер і фінансист, що мав декілька прізвиськ — Великий Джим, Діамантовий Джим, Ювілейний Джим. Разом з Джеєм Ґульдом намагався монополізувати ринок золота що призвело до фатальної «Чорної п'ятниці» 25 вересня 1869 року, унаслідок якої постраждало багато інвесторів, тоді як самі Ґульд і Фіск майже уникли фінансових збитків.
239
Джеймс Блейн (1830–1893) — американський політик-республіканець, член і спікер палати представників Сполучених Штатів, сенатор від штату Мен і двічі держсекретар США. 1884 року був кандидатом у президенти, але зазнав поразки з невеликим відривом від демократа Стівена Ґровера Клівленда. Завдяки своїм ораторським здібностям отримав прізвисько Людина-магніт.