Выбрать главу

— Гей, — нарешті сказав Ґровер, підійшов до містера Макафі та взяв його за руку, яка була лише трохи більшою за руку Ґровера, але набагато темнішою; а Тім сказав: ага, давай.

Містера Макафі мало-помалу відвели до ліжка, з якого Етьєн тим часом зісмикнув бежеве накривало, поклали і вкрили. Раптом з вулиці долинули сирени.

— Копи! — заволав Етьєн і кинувся до ванної кімнати.

Сирена проїхала повз готель, і Тім, визирнувши у вікно, встиг розгледіти, що це була пожежна машина, яка прямувала на північ. Тоді в кімнаті знову стало тихо, і було чутно лише, як у ванну набирається вода і плаче містер Макафі. Він перевернувся на живіт, втиснувся обличчям у подушку, яку тримав обома руками, і плакав, як плачуть маленькі діти: зі схлипом втягував повітря і потім, скиглячи, видихав — знову і знову, немов не міг зупинитися.

Тім зачинив двері й сів на стілець біля столу. Ґровер сів у крісло біля ліжка, і так почалося їхнє нічне неспання. Спочатку був лише плач — і як цьому зарадиш, — тож вони сиділи та слухали. Раз задзвонив телефон. Портьє поцікавився, чи у них усе нормально, і Ґровер відповів:

— Так, з ним усе гаразд. Усе буде гаразд.

Тіму знадобилося до вбиральні, і коли він туди зайшов, то побачив, що в повній ванні під водою лежить зіщулений Етьєн у водолазному костюмі, схожий на чорний кавун з ручками та ніжками. Тім поплескав його по плечу, й Етьєн заборсався, намагаючись пірнути глибше.

— Це не копи, — щосили крикнув Тім. — Це Тім.

Етьєн виринув на поверхню і зняв маску з трубкою.

— Я ховаюся, — пояснив він. — Хотів напустити побільше піни, але знайшов тільки цей шматочок мила, та і його весь стер.

— Ходімо, потрібна допомога, — сказав Тім.

Етьєн протупав до кімнати, лишаючи всюди калюжі, і сів на підлогу; потім вони втрьох просто сиділи та слухали, як містер Макафі плаче. Плакав він довгенько, а потім закуняв. Вряди-годи він прокидався і заходжувався уривчасто і довго щось оповідати, а потім знову засинав. Час від часу хтось із хлопців теж куняв. Тіму це трохи нагадувало нічне перебування в будинку Ґрові, коли чуєш по радіо всіх тих копів, капітанів торговельних суден і плавбаз, коли всі ці голоси відскакують від невидимого склепіння в небі до Ґроверової антени, а тоді вже потрапляють у Тімові сновидіння. Скидалося на те, що містера Макафі теж транслюють звідкись здалеку. Він розповідав те, в чому зранку Тім уже не буде певен: про брата, який за часів Депресії одного ранку пішов з дому, застрибнув на товарняк і зник, а пізніше надіслав їм єдину листівку з Лос-Анджелеса; і про те, як він сам, ще зовсім маленьким, вирішив вчинити так само, але тоді дістався тільки до Гюстона; про молоду мексиканку, із якою він якийсь час зустрічався, і вона повсякчас пила якусь гидоту, а що саме — Тім не розібрав, ще в неї був маленький син, який помер від укусу гримучої змії (Тім побачив, як ця змія повзе до нього, і з криком жаху виборсався зі сну), а якось вона просто зникла, ще до світанку, розтанувши, як його брат, у такому ж безлюдному досвітанковому ранку; про ночі, коли він сам-один сидів біля доків і дивився на чорну Затоку, туди, де кінчалося світло, вимикалися вогні, лишаючи людині саме величезне ніщо; про щоденні сутички вуличних банд на сусідніх вулицях або про бійки на пляжі під спекотним літнім сонцем; про джазові виступи в Нью-Йорку, Л. А. та про невдалі виступи з гуртами тенор-саксофоністів, про які краще і не згадувати (тільки як їх забути?); про копів, що забирали його до відділка, про відвідані буцегарні та співбуцегарників, яких звали Довгий Ніж, Пако-з-Місяця або Френсіс Ікс Фаунтлерой (який одного лихого ранку поцупив у нього останній зім'ятий недопалок «Пелл-Мелл», поки він спав, напередодні намішавши з приятелем-кіномеханіком трави й вина під екраном автокінотеатру неподалік від Канзас-Сіті, поки над ними на цій величезній зігнутій штуці гримів фільм із Джоном Вейном).

— «Кривава алея»[245], — тихцем сказав Тім. — Ага, бачив. Я його теж бачив.

Потім містер Макафі ненадовго заснув, а прокинувшись, почав галасливо згадувати іншу дівчину, з якою познайомився в автобусі; вона грала на тенор-саксі та щойно кинула свого хлопця, білого музиканта, — це відбувалося на західному виїзді з Чикаго. Вони сиділи поруч на задньому сидінні над мотором, скетували[246] одне для одного різноманітні коруси[247], уночі вона заснула на його плечі, і її волосся було блискучим і солодким, а потім вона вийшла десь біля Шаєнна і сказала, що, мабуть, поїде до Денвера. Він востаннє мигцем побачив її маленьку постать біля старого цегельного залізничного депо навпроти автовокзалу, серед тих стародавніх кіно-ковбойських багажних візків, вона несла свій футляр із саксофоном і помахала йому, коли автобус рушив. А потім містер Макафі згадав, як одного разу він так само пішов від Джил, тільки було це вже в Лейк-Чарлзі, штат Луїзіана, ще тоді, коли Кемп-Полк[248] не втратив свого значення і на вулицях юрби п'яних солдатів виспівували:

вернуться

245

«Кривава алея» (англ. «Blood Alley») — пригодницький фільм 1955 року режисера Вільяма Веллмана про холодну війну, де грали Джон Вейн і Лорен Беколл.

вернуться

246

Скет (англ. scat singing) — вокальний джазовий стиль. Виконуючи скет, під імпровізовану мелодію співають непослідовні й безглузді склади, що наслідують звучання музичних інструментів.

вернуться

247

Корус (англ. chorus) — термін з джазової музики. Джазова мелодія складається з теми та декількох корусів (варіацій). У нас часто замість цього терміна вживають слово «квадрат».

вернуться

248

Кемп-Полк — об'єднаний навчальний центр бойової підготовки армії США, одна з американських військових баз, розташована в окрузі Вернон біля міста Лисвіль (штат Луїзіана).