– А тепер процитуй перше речення. Уяви, що ти виступаєш на сцені.
– Лінкольн у той час хворів на віспу. Ти це знала?
– Це не те.
– Я знаю. Це додатковий бонус із моєї пам’яті.
– Ми вже перевіряли пам’ять. Пригадуєш? Зараз ми перевіряємо мовлення. Продекламуй перше речення.
– Тип, який створив компанію «Ґетті Ойл»[31], був нащадком того типа, на честь якого назвали місто Ґеттісбург.
– Це також не те.
– Я знаю. Це лише загальні знання.
– Це навіть не симптом.
– Воно має стосунок до пам’яті.
– Ми перевірили пам’ять давним-давно.
Тоді він сказав голосно, наче актор:
– Вісімдесят і сім років тому наші батьки створили на цьому континенті нову націю, зачату в дусі свободи і віддану принципу рівності всіх людей.
У ванній кімнаті це прозвучало добре. Вона надавала його словам резонансу і створювала відлуння.
Він продовжив, уже голосніше:
– Тепер ми вплутані у велику Громадянську війну, яка й перевірить, чи зможе ця нація, чи будь-яка інша нація, створена таким же чином і віддана тим самим ідеям, усе це витримати.
Вона запитала:
– Твоя голова вже не болить?
Він відповів:
– Майже.
– Що означає, що біль іще є.
– Він уже слабшає. У цьому не було нічого страшного.
– А лікар сказав інакше.
– Професія медиків набула дуже полохливого характеру. Вони тепер усі дуже обережні. Жодного пригодницького духу. Я пережив цю ніч. І тому мені не потрібне обстеження.
Ченґ заперечила:
– Я рада, що він був саме обережним.
Ричер нічого на це не відповів.
Тоді до їхнього номера зателефонував Вествуд і повідомив, що люди, які займалися для нього бронюванням квитків, замовили місця на рейсі авіалінії «United», єдиному прямому рейсі того дня. Але поспішати їм не було потреби, бо літак вирушав пізнього ранку. Тож вони попросили в сервісі обслуговування номерів, щоб каву їм принесли зараз, а сніданок – рівно через годину.
Коли в Сан-Франциско ще був початок ранку, у Материному Спочинку день уже був у самому розпалі. Не через різні звички в міських та сільських мешканців, а через часові зони. Материн Спочинок був попереду в цьому сенсі. В універсамі вже йшла торгівля. В їдальні сиділо декілька запізнілих подорожніх. Покоївка в мотелі вже старанно працювала. Одноокий клерк був у вбиральні. Водій кадилака сидів у своєму магазині. Усі офіси: «Вестерн Юніон», «МаніҐрам» і FedEx – були у повні робочого дня.
Але був зачинений магазин із запчастинами для зрошувальних систем. А в їдальні не було бармена. Ці двоє типів були на металевій доріжці на верхівці того, що вони називали Елеватором № 3, – старого бетонного гіганта, найбільшого в їхньому арсеналі. З біноклями. І простою системою. Сюди вели дві дороги, одна зі сходу, а одна із заходу, яка була насправді колишнім шляхом каравану фургонів. Вона перетинала першу дорогу майже просто під ними. Але з півночі та півдня доріг не було. Лише залізничні колії. Їхні плани підказували їм те, що прибуття гостей слід очікувати з доріг. Хлопці повсідалися один навпроти одного, один дивився в західному напрямку, один – у східному, і майже кожні п’ять хвилин вони поверталися й оглядали північну дорогу з півночі на південь, повільно ковзаючи поглядом з малої відстані до великої, просто на випадок, якщо хтось вирішив прогулятися тут пішки чи скористатися якоюсь дивакуватою самохідною машиною, наче в старому вестерні. Це перетворилося на їхній ритуал. Давало їм змогу трохи розім’ятися.
За винятком часу прибуття потяга. Тоді їхнє завдання ставало важчим. Вони не відривали очей від потяга, щоб хоча б приблизно бачити його дальній бік. Приблизно. Звісно, вони б помітили, якби хтось із силою відчинив двері та, наче в старому шпигунському фільмі, стрибнув би на той бік, який їм не було видно. Але водночас таку ж саму увагу потрібно було приділяти й дорогам. Постійно. Вторгнення на автомобілі було більш імовірним.
А це означало, що, крім одного разу зранку та ще одного увечері, їхні біноклі були спрямовані на далекий горизонт, щоб вони могли побачити прибулих завчасно, через пил у повітрі, який дрібними золотистими піщинками кружляв поруч та крізь імлу вдалині.
Видимість приблизно на п’ятнадцять миль.
Нам всім відомий цей план.
Нам всім відомо, як це працює.
Вони виселилися з номерів, швейцар піймав для них таксі, і вони туди всі втиснулися, втрьох на задньому сидінні. Хтось із них відчував певний жаль, проте це точно був не Вествуд, бо він іще із собою не визначився. Він сказав:
31
«Ґетті Ойл» («Getty Oil») – компанія, що займається видобуванням нафти та нафтопродуктів. Керівництво розташоване в штаті Каліфорнія, США.