А тоді вони мали знову вистрибнути з авто, сподіваючись, що ніхто їх не помітить за магазином водія кадилака, серед усієї тієї метушні з вертольотами, панікою на переїзді та дивним прибуттям Вествуда. Якщо вони правильно розрахували час. Вочевидь, вони все зробили правильно. Метушні було багато, це вже без сумніву. А в магазині ще й нікого не було, що також виявилося маленьким бонусом. Проте пізніше ця відсутність людей зіграла їм не на руку. Але це було пізніше.
А почалося все з того Мойнахана, якому Ричер врізав по яйцях. Він побачив чоловіка, який шкутильгає по вулиці в напрямку магазину або їдальні. Або, можливо, готелю. Його прибрали без проблем, просто обв’язали п’ятьма кабелями з комп’ютерного магазину, а потім ще й запхали йому кляп, зроблений з килимка із того самого магазину. Потім його залишили в покинутому офісі CPA, який розташовувався по сусідству з офісом FedEx і який не було обладнано нормальними замками.
Наступним був його брат, чи кузен, чи ким би він там не був, який мав на голові безглуздий шкіряний капелюх і щось наче шукав. Його прибрали так само просто: знову п’ять кабелів, один кляп і місце на підлозі офісу СРА, біля його родича. Тоді настала черга продавця запчастин. Із магазину запчастин для зрошувальних систем. Він явно шукав цих двох. Цього разу жодних розмов про футбол не було. Лише перев’язування кабелями, кляп та підлога.
Звичайні люди трималися від них подалі. Вони не висовувалися надвір. Якийсь первісний інстинкт, мабуть. Можливо, через те, що в них була зброя. Вони виглядали для них чужинцями. Як декорації до фільму. Нічого не залишалося, окрім як ховатися. Номер 911, схоже, був тут поза зоною досяжності. Копи були далеко звідси. Та й узагалі, надворі було спекотно. Значно зручніше сидіти всередині, там, де є кондиціонери.
Водій кадилака спокійно увійшов усередину. Він думав, що магазин і досі належав йому. Кабелі, кляп і підлога. Їм потрібно рухатися далі, щоб знайти ще продавця із бакалійного магазину. Вони дістались до нього, коли він саме виходив із будівлі, тримаючи в руках маленьку пляшечку «Пепто-Бісмолу»[33]. Кабелі, кляп, підлога.
Гра закінчилася, коли інші члени групи почали з криками вибігати з їдальні. Вони залишили Вествуда наодинці. Він сказав:
– Вони погодились на бензиновий двигун.
Ричер кивнув:
– Вони планували довести свою аферу до кінця, що б ви їм не казали.
– Я гадаю, вони поїхали на ферму.
– А куди ж іще?
– Ми готові?
– Ми зробили все, що могли.
– Я нас туди доправлю.
– Я знаю.
– І там ви мене покинете, правда ж?
Ченґ відповіла:
– Ми вас не кинемо. Хіба що ви самі цього захочете.
– Не захочу.
Ричер сказав:
– Шкода, що я не можу відправити вас туди першим. Замість себе. Ви доросла людина, і мені байдуже, що з вами трапиться. Їдьте з нами, якщо хочете. Будьте з нами увесь час. Але стійте ліворуч від мене.
– Чому?
– Я праворукий. Мені потрібна свобода руху.
– Зрозуміло. Поїхали.
Зазвичай у бізнесі це називається тест-драйвом. Незнайомий механізм, який протягом короткого часу з експериментальною метою випробовує майбутній покупець. За винятком хіба що того, що Ричер не був майбутнім покупцем. Він рідко щось купував і ніколи не купував того, що було непридатним для споживання, і вже точно він не купив би якесь обладнання для ферми. І продавець це знав. А Ричер у будь-якому разі не став би сідати за кермо, бо водити він не вмів. Він не знав, як це. Зі своєю першою проблемою він справився за допомогою зброї, з другою – за допомогою Вествуда, який колись навчився керувати такою штукою, бо, як виявилось, іноді наукові редактори потрапляли в журі, що судило наукові проекти, а це деколи призводило до особистого залучення в добровільній допомозі сусідам. Часто це означало, що потрібно було попрацювати руками і порозгрібати лопатою якесь сміття, а за допомогою техніки це було найпростіше зробити.
Це був новий голландський канавокопач від дилера обладнання для ферм на північ від шляху каравану фургонів. Вествуд проторохкотів ним через площу повз мотель. Якщо це не було тест-драйвом, то можна було це назвати просто ввічливою позикою. Тільки без частки «ввічлива». У будь-якому разі, це була позика. У Ричера не було жодних намірів залишати його собі. Позаду на ньому була штанга з ковшем та копальна лопата із двома агресивними на вигляд зубцями. Цією штукою можна було копати траншеї. Спереду ківш був широким та високим, проте мілким. Більше нагадував лопать бульдозера. Це достоту була універсальна машина. Вона могла робити практично все. Вона була абсолютно новенькою, пофарбованою у яскравий колір та повністю чистою. У неї був запах новенького канавокопача. Кабіна була достатньо широкою для трьох людей, проте сидіння було тільки одне. На ньому сидів Вествуд, бо саме так і мало бути. Там були всілякі важелі та педалі. Ченґ стояла боком зліва від Вествуда, а Ричер втиснувся боком з правої сторони. Двигун ревів. Цю машину спроектували для важкої роботи і коротких поїздок туди-сюди між ямами та купами землі, але й для поїздок по дорозі вона також була пристосована. Вествуд розігнав її до тридцяти миль за годину, коли вони залишили площу. Не на початок закритої дороги. А просто на пшеничне поле.
33
«Пепто-Бісмол» («Pepto-Bismol») – запатентована торгова марка, яка виготовляє засоби для покращення травлення та усунення розладу шлунка.