– Це дуже екстремальний сценарій.
– Це все або нічого. Що б іще він міг робити, коли під’їхав так близько до нас? Йому наказали нас прибрати. А з цього можна зробити висновок, що він універсальний боєць. А тому дорогий. Це дає нам невеликий натяк на те, що зараз відбувається в Материному Спочинку. Вони щось постачають туди. В обмін на гроші. Достатню кількість грошей для того, щоб найняти універсального приватного агента, який знешкодить потенційну загрозу.
– Хіба що, як ти й казав раніше, це був лише миттєвий обмін поглядами при швидкості у сорок миль за годину: два авто у русі – і свідчення очевидців не можна назвати надійними.
– Сподівайся на краще, але готуйся до гіршого.
– Це не дає нам ніяких повноважень.
– Повноваження залежать від того, що саме ти можеш довести. А не від того, що тобі відомо.
– А тобі щось відомо?
– Це лише передчуття. Саме тому я досі тут, через сім мільйонів років. Дарвінізм у дії.
Вона запитала:
– Що ми такого робили між сніданком та цим моментом, що примусило їх загострити ситуацію?
– Отож, – відповів він. – Ми зосередилися на Мак-Кеннові.
– Який, вочевидь, становить для них серйозну загрозу. І це робить його ще цікавішим для нас.
– А бібліотеку буде зачинено, коли ми туди дістанемося.
Вона сказала:
– Якщо це той самий тип. Ти можеш і помилятися.
– Але кінцеві втрати кажуть, що ми повинні діяти так, наче я маю рацію. Про всяк випадок.
– Як у парі Паскаля[13].
– Нічого нам не коштуватиме, якщо ми помиляємось, проте заощадить нам купу всього, якщо ми маємо рацію.
– Хіба що тільки він зараз відстає від нас. Він досі в Лос-Анджелесі.
– Необов’язково. Ми ж летіли не першим рейсом.
Ченґ нічого не відповіла. Вона тільки витягла свій телефон, затиснула на ньому кнопку та перевела телефон із режиму «у літаку» до повністю вимкненого стану.
Вони пішли на посадку зі східного боку, неспішно зробивши велике коло над озером та містом. Літні сутінки майже розтанули, досі бронзові та гарячі, проте вже майже зниклі в темряві. Ліхтарі над злітно-посадковими смугами світили дуже яскраво. Вони зробили декілька маневрів і припаркувалися, сигнал ременів безпеки перестав підсвічуватися, і люди почали вставати і витягувати свої речі з відсіків над головами та з-під сидінь, тоді штовхатися в проході, і Ричер разом із Ченґ були одними з них.
32
Урешті-решт Ричер і Ченґ проштовхнулися одне за одним по проходу до дверей літака, а потім до трапу, а тоді до центрального вестибюля, який був набитий тисячею людей, деякі з них сиділи і чекали, а деякі поспішали в різних напрямках. Подумки перед Ричером досі стояло обличчя того незнайомця, наче фото найбільш небезпечного злочинця в розшуку на стіні в поштовому відділенні, він мимохідь, краєм ока, спостерігав за людьми довкола, не думаючи ні про що, сподіваючись, що його відчуття впізнають схожого чоловіка, якщо він буде там.
Але його не було. Він не сидів там, не чекав, не поспішав у певному напрямку. Вони попрямували разом уздовж довгого вестибюльного коридору повз людей, які чекали під дверима вбиралень, повз людей, які стояли в черзі за кавою, повз прилавки з газетами, повз сяючі магазинчики, повз ресторани швидкої їжі з пластиковими столиками та сутулими поодинокими відвідувачами. Ричер просканував поглядом людей, які читали газети, поклавши руки на стіл, шукаючи вже знайомий нахил плечей, проте так нічого і не побачив. Того типа не було. Принаймні в будівлі.
Вони пішли до виходу і ступили на площу перед аеропортом, до місця видачі багажу, а тоді далі, у напрямку виходу для транспортного сполучення від аеропорту до міста. Там вони побачили цілу стіну телефонів-автоматів, самотніх та залишених без уваги, проте вони вирішили вчинити ще краще і знайшли стіл консьєржа, який надавав будь-яку можливу допомогу новоприбулим, включно з бронюванням готелів, зробленим напряму від нього. Жвава жіночка у фірмовому блейзері порадила їм готель «Пенінсула», зробила для них дзвінок туди, замовила номер «люкс» і пояснила їм, де стоянка таксі.
Вечір був теплим, а повітря надворі здавалося густим від вологості, випарів газів та сигаретного диму. Вони зачекали п’ять хвилин, і їм пощастило отримати виснаженого водія у виснаженому форді «Краун Вікторія», який знявся з місця в напрямку міста так швидко, як йому це вдавалося. Ричер виглядав з вікна, поки з виду не зник увесь натовп із аеропорту, проте знайомих облич він не побачив. На трасі він спостерігав за машинами навколо, проте жодна з них не наблизилась до них і не їхала на одному рівні з їхньою. Вони всі просто прямували крізь вечірню темряву, кожна сама по собі, кожна на своїй хвилі, усі однаково підсвічені, проте кожна у власній реальності.
13
Парі Паскаля – філософський постулат, висунутий ученим Блезом Паскалем для демонстрації раціональності віри в Господа Бога. Паскаль стверджував, що віра в Бога в будь-якому разі принесе більше користі, ніж утрат.