Ченґ сказала:
– Нам слід купити одноразовий телефон.
Ричер відповів:
– А ще нам слід порадити Вествуду зробити те саме. Тому що, скоріш за все, саме так наш тип усе й дізнався. Він слідкував за Вествудом та моніторив його дзвінки. Ми також до нього прийшли цього ранку. Ми потрапили просто в ці тенета.
– А це доводить, що вони непокояться через Вествуда. А це, у свою чергу, означає, що він і справді написав щось дуже важливе.
– Мабуть, це не стосувалося ні акул, ні француза.
– Ні піщанок, ні зміни клімату.
– Бачиш? Ми вже звузили коло пошуків.
Вони під’їхали паралельно до ліній освітлення L-типу і побачили перед собою велике місто, яке невблаганно, високо та велично розкинулося перед ними, на ту мить вони могли бачити його у всій нічній красі, з мільйоном освітлених вікон на тлі чорнильного східного неба.
Готель «Пенінсула» уже з готовністю чекав на них, із «люксом», що був удвічі більшим від службових будиночків, у яких зростав Ричер, і у тисячу разів комфортабельнішим. Меню сервісу доставки в номери було завбільшки з телефонний довідник, у шкіряній палітурці. Вони замовили все, що їм заманулося, сподіваючись, що за все заплатить «Лос-Анджелес Таймс». Вони їли повільно, маючи надію, що попереду в них ціла ніч і їм ніхто не завадить. Немає потреби поспішати. Краще насолодитися визначеністю. Краще втішатися перспективою, що могла відкритися перед ними. Через закуски, антре[14], десерти і каву.
Наступного ранку вони прокинулися доволі рано, незважаючи на різницю в часі, частково через те, що їм було через що непокоїтись, а частково через те, що минулого вечора вони не подумали про те, щоб затягнути гардини, а кімната виходила вікнами на схід, і тепер вона купалась у променях ранкового сонця. Ричер думав про висунуту ним версію, яка пережила подальшу перевірку. Четвертий раз виявився кращим за третій. Важко в це повірити. Проте це таки правда. Що було і гірко, і солодко водночас. Тому що один день таки мусив бути посереднім. Воно ж мало колись закінчитися. Рано чи пізно. Не могло ставати дедалі кращим і кращим з кожним днем. Чи могло? Сподівайся на краще, проте готуйся до гіршого.
Вочевидь, Ченґ думала про Лінкольн-Парк та про іронію долі, бо вона сказала:
– Мені цікаво, як нам туди дістатися. Це недалеко. Не вартує того, щоб брати авто напрокат. Може бути важко припаркувати десь машину. Ще й скупчення таксі на додачу, і нам буде нелегко його знайти. Тож, у цілому, я думаю, нам варто взяти десь легкове авто на один день. Краще чорного кольору.
– Через готель, – відповів Ричер. – Ще один спосіб залишатися попереду.
– Вирушаємо о дев’ятій. Будемо в бібліотеці через десять хвилин після відкриття.
– Вражаюче.
А це о такій ранній порі дало їм ще безліч вільного часу для довгого неквапного сніданку в номері, для довгого неквапного душу; врешті-решт, найкращі речі потрібно робити саме повільно і неквапно, і саме зранку, включно з перевіркою деяких теорій.
Їхній легковик виявився традиційним на вигляд седаном, чорного кольору, як вони і просили, і навощений до блиску. Водій був низькорослим чоловіком у сірому костюмі. Він мав абсолютно щасливий вигляд, незалежно від того, стояв він у заторі чи сидів на узбіччі. Йому все було до лампочки. Йому однаково за це платили. До Лінкольн-Парку він дістався за десять хвилин. Коли вони ввійшли до бібліотеки, то одразу відчули настрій початку нового дня. Там відбувалась незначна метушня через старання все підготувати вчасно. Вони попросили покликати до них жінку, з якою розмовляли напередодні за номером для довідок, після натискання на цифру «9», і вони отримували вказівки від одного люб’язного працівника за іншим, наче в якихось естафетних перегонах, аж до столу, позначеного «Довідка», який самотньо стояв у бічній ніші і який зараз був залишений без нагляду. Стілець біля нього був акуратно підсунутим під стіл, а комп’ютерний монітор був вимкненим. Наче його ще ніхто не чіпав. Жінка із «Довідки» запізнювалася на роботу.
Але справу ще не було програно. А все тому, що в задній стіні ніші були двері, а за ними чулися голоси, і на цих дверях був напис: «Зала для волонтерів». Усередині цієї кімнати Мак-Кенн зробив шістнадцять дзвінків, аж поки у Вествуда не вичерпалося терпіння.
14
Антре (з фр. «entrée») – у Великій Британії страва, яку подають перед основною стравою, закуска. А у США – основна страва.