Пончик боязко зіщулився і, відштовхнувшись рукою від ілюмінатора, спустився на дно кабіни.
— Ну його! — пробурчав він. — Не хочу я дивитися на цей Місяць!
— Чому? — спитав Незнайко.
— А чого він висить прямо над головою? Ще впаде на нас!
— Чудило! Це не Місяць на нас упаде, а ми на нього.
— Як же ми можемо на нього впасти, якщо ми внизу, а Місяць угорі?
— Ну, розумієш, — пояснив Незнайко, — Місяць просто притягне нас.
— Виходить, ми ніби як причепимося до Місяця знизу? — збагнув Пончик.
Незнайко й сам не знав, як вони сядуть на Місяць, але йому хотілося показати Пончикові, ніби він добре все знає. Тому він сказав:
— Так, так. Ніби як причепимося.
— Нічого собі справа! — вигукнув Пончик. — Отже, коли ми виліземо з ракети, то будемо ходити по Місяцю догори ногами?
— А навіщо це? — здивувався Незнайко.
— А як ще інакше? — відповів Пончик. — Якщо ми знизу, а Місяць зверху, то хоч-не-хоч, доведеться перевертатися догори ногами.
— Гм! — відповів у роздумі Незнайко. — Здається, й справді виходить щось не зовсім те, що треба!
Він на хвилину замислився і саме в цю мить помітив, що не чує звичного шуму двигуна.
— Стривай-но, — сказав він Пончикові. — Ти що-небудь чуєш?
— А що, по-твоєму, я маю чути? — злякано насторожився Пончик.
— Шум реактивного двигуна.
Пончик прислухався.
— По-моєму, нема ніякого шуму, — відповів він.
— От тобі й маєш! — розгубився Незнайко. — Невже двигун зіпсувався? Долетіли майже до самого Місяця, і раптом така досада!
Пончик було зрадів, подумавши, що з зіпсованим двигуном ракета не зможе летіти далі і змушена буде повернутися на Землю. А проте радість його була марна. Реактивний двигун зовсім не зіпсувався, а лише вимкнувся тимчасово. Як тільки ракета досягла максимальної швидкості, електронна керуюча машина автоматично припинила роботу двигуна, і далі ракета летіла за інерцією. Це трапилося якраз у ту мить, коли Незнайко й Пончик заснули. Саме тому вони не помітили, що двигун припинив роботу.
Пончик знову піднявся вгору, й вони разом з Незнайком почали дивитися в ілюмінатор, намагаючись встановити, зупинилася ракета чи летить далі. Проте визначити це їм не вдалося. Несподівано знову почулося: «Чаф-чаф-чаф-чаф!» — це вже працював двигун повороту. Незнайко й Пончик побачили в ілюмінаторі, як поверхня Місяця, що нависла над ними, наче безмежне море, похитнулася, ніби її штовхнув хтось, похилилася кудись назад і всім своїм громаддям почала перевертатись у просторі.
Подумавши, що ракета зіткнулася з Місяцем, Незнайко й Пончик скрикнули. Їм і на думку не спадало, що насправді не Місяць перевертався, а ракета. В ту ж мить відцентрова сила, що виникла від обертання ракети, відкинула мандрівників убік. Притискаючись до стіни кабіни, Незнайко й Пончик побачили, як у бічних ілюмінаторах промайнула світна поверхня Місяця і, похитнувшись ще раз ніби на хвилях, шурхнула кудись униз разом з усіма гірськими пасмами, місячними морями, кратерами й ущелинами.
Видовисько цього космічного катаклізму так приголомшило Пончика, що він затряс головою і мимоволі затулив руками очі, а коли відкрив їх, побачив, що на небі ніякого Місяця вже нема. З усіх боків в ілюмінаторах блищали тільки яскраві зірочки. Пончик подумав, що ракета, врізавшись у Місяць, розбила його на шматочки, які розлетілися на всі боки й перетворилися на зірки.
Все це сталося миттєво. Значно швидше, ніж про це можна розповісти. Коли ракета повернулася хвостовою частиною до Місяця, двигун повороту вимкнувся. На якусь мить стало тихо. Але скоро знову почулося: «Чаф-чаф-чаф-чаф!» Цього разу гучніше, ніж звичайно. Це ввімкнувся основний двигун. Але тепер ракета була обернена хвостовою частиною до Місяця, тому нагріті гази вилітали із сопла в напрямку, протилежному рухові, і ракета почала уповільнювати хід. Це було необхідно, щоб ракета наблизилась до Місяця з невеликою швидкістю і не розбилася під час посадки.
Як тільки ракета уповільнила хід, почалися перевантаження, виникла сила тяжіння, що притисла Незнайка й Пончика до підлоги кабіни. А проте Незнайкові дуже кортіло дізнатися, що трапилось з Місяцем… Діставшись навкарачки до стінки кабіни і ледве зіп'явшись на ноги, він заглянув у бічний ілюмінатор.
— Поглянь, Пончику, виявляється, він тут! — закричав раптом Незнайко.
— Хто тут? — запитав Пончик.
— Місяць. Він унизу, розумієш!
Переборюючи дедалі зростаючу силу тяжіння, Пончик теж дістався до ілюмінатора й подивився вниз. Те, що він побачив, вразило його. Внизу, в усі боки на багато кілометрів, до самого горизонту, слалася місячна поверхня з усіма кратерами й горами, які наші мандрівники вже бачили на Місяці. Різниця була тільки в тому, що тепер усе це було не перевернуте, а стояло нормально, як і має бути.