— Гаразд, давай монету, — пробурчав Дригль.
Чубатий віддав йому монетку. Двері зачинилися.
Через якийсь час вони знов одчинились, і Дригль всунув чубатому паперовий пакет з картоплею.
— Бачив, як треба? З грішми, братику, ніде не пропадеш! — чваньковито сказав чубатий і висипав з пакета картоплю на підлогу біля грубки.
— Що це? — здивовано спитав Незнайко.
— Як — що? Сам бачиш — картопля.
— Чого ж вона така крихітна?
Картопля справді була дуже дрібна. Кожна картоплина завбільшки з квасолину. Незнайко дивився на неї, дивився, і його навіть почав розбирати сміх. Стрига перезирнувся з коротульками і крадькома покрутив пальцем біля свого лоба, немовби кажучи цим, що Незнайко з'їхав з глузду.
А чубатий сказав:
— І нічого тут сміятися. Картопля цілком хороша. Кращої і не буває.
— Ну, у нас не така картопля! — сказав Незнайко. — У нас картопля — о! — Незнайко розвів руки в сторони, ніби збирався обхопити слона. — У нас картопля виростає така, що її і з землі не витягнеш. Ми викопуємо ту, що дрібніша, а з великою ніхто й діла не хоче мати. Так і лишається в землі.
— Ну гаразд, — сказав чубатий, — ми покладемо картоплю в грубку, хай печеться, а тим часом ти розповідатимеш казки.
— Та я зовсім не казки. Я правду кажу, — відповів Незнайко. — Це у вас тут усе якесь крихітне: яблука — завбільшки з кулачок, груші — дивитись ні на що, малина — раз лизнув, і її нема, полуниці — як нігтик, огірки — як пальчик…
— А у вас ніби більші полуниці? — спитав Стрига.
— У нас полуниці — о! Один коротулька й не підніме. І малина у нас — о! Огірки завбільшки у коротульку, помідори теж. А кавуни — здоровенні, мов двоповерховий будинок.
— Бреше й навіть не червоніє! — сказав хтось.
— Бреше, як шовком шиє! — підхопив Стрига.
— Та я зовсім не брешу, братики! От ви самі побачите. Ми привезли вам насіння наших рослин. Там і огірки є, і помідори, й кавуни, й буряк, і морква, й ріпа…
— Де ж воно, те насіння?
— У ракеті.
— А ракета де?
— А ракета там. — Незнайко показав пальцем угору. — На цьому самому вашому Місяці.
— Ха-ха-ха! — пролунало з усіх боків.
Гучніше від усіх сміявся той, що зашивав сорочку.
— Ну, це ти, братику, ловко придумав! — сказав він. — Спробуй-но забратися туди.
— А хіба туди важко забратися? — спитав Незнайко.
— Та поки що, видно, крім тебе, там ніхто ще не побував.
— То треба щось придумати, — сказав Незнайко.
— Ну, так ти думай, братику. Думати у нас тут нікому не забороняється.
— Чому ж ракета десь там, а ти тут? — спитав Незнайка коротулька з чорними очима, що неспокійно бігали на всі боки.
— Ну, ми примісячилися, тобто сіли на поверхню Місяця, а потім я пішов з Пончиком в печеру, провалився в дірку і опинився тут.
— Значить, ти й справді до нас з Місяця звалився?
— Справді, — підтвердив Незнайко.
— А може, тобі все це уві сні приснилося?
— Чесне, кажу, слово, що не уві сні.
— Ну, якщо не уві сні, то такий випадок треба відсвяткувати, — підхопив Стрига. — До речі, і картопля поспіла. Адже ти пригостиш своїх нових друзів картоплею, чи не так? Тебе як звати?
— Незнайко.
— Слухайте, братики! — урочисто промовив Стрига. — З нагоди свого прибуття на нашу планету Незнайко всіх пригощає картоплею!
Місячні коротульки схвально загуділи. З усіх боків потягнулися руки і стали вихвачувати з приску картоплю. Біля грубки вмить зав’язалась штовханина. Декілька місячників навіть побилися між собою. За хвилину вся картопля була розхапана, і коли Незнайко потягнувся до грубки, в ній вже нічого не було.
— Що ж це, невже тобі жодної картопельки не дісталося? — співчутливо запитав чубатий. — Ти пошукай, братику, трохи краще. Там повинно ще бути.
Проте скільки Незнайко не копався в грубці, він лише вимазався попелом.
— Ну, сам винен. Так тобі і треба! — сказав Стрига. — Іншим разом не ловитимеш гав. Тут знаєш який народ? На ходу підметки відріжуть. Ніс відірвуть, так що і не помітиш, дурнику ти, роззява!
— А ти мене дурником не обзивай! — образився Незнайко. — Віддавай капелюх назад! Я з тобою не воджуся більше!
— Це як — віддавай капелюх? Адже ти мені його продав. Повертай тоді гроші.
— Немає у мене ніяких грошей!
— Братики, дивіться на нього! — закричав Стрига. — Сам продав мені капелюх, а тепер відбирає назад!