— Не може бути! — вигукнув Незнайко.
— Ну от! — усміхнувся Козлик. — Я тобі кажу правду.
— Чому ж коротульки перетворюються на овець?
— Там, розумієш, повітря якесь шкідливе. Все це від повітря. Кожен, хто не працює й живе без турбот, рано чи пізно стає там вівцею. Багатіям, що живуть на острові Дурнів, це вигідно. Спочатку вони витрачають гроші, щоб годувати коротульок, дають їм можливість байдикувати, а коли коротульки перетворяться на овець, їх можна годувати травою і ніяких грошей витрачати не треба.
— А які це — багатії? — спитав Незнайко. — У нас ніяких багатіїв нема.
— Багатії — це ті, у кого багато грошей.
— А для чого це багатіям, щоб коротульки перетворювались на овець?
— Наче ти не розумієш! Багатії примушують стригти цих овець, а вовну продають. Великі капітали наживають!
— А чому багатії самі не перетворюються там на овець? Хіба на них шкідливе повітря не впливає?
— Повітря, звичайно, впливає і на них, але в кого є гроші, той і на острові Дурнів непогано влаштується. За гроші багатій побудує собі будинок, у якому повітря добре очищається, заплатить лікареві, а лікар пропише йому пілюлі, від яких шерсть відростає не так швидко. Крім того, для багатіїв є так звані салони красоти. Коли якийсь багатій наковтається шкідливого повітря, то мерщій біжить у такий салон. Там за гроші йому робитимуть усілякі припарки і притирання, щоб бараняча морда була схожа на звичайне коротульчине обличчя. Правда, ці припарки не завжди добре помагають. Глянеш на такого багатія здалеку — наче нормальний коротулька, а придивишся зблизька — простісінький баран. Одне тільки, що гроші в нього є, а дурень дурнем, чесне слово! Проте нам пора спати. Ходімо пошукаємо тобі полицю, — закінчив Козлик.
Вони почали тинятися поміж полицями, шукаючи вільне місце. Зненацька хтось торкнув Незнайка за плече. Незнайко підвів голову і побачив на горішній полиці чорноокого коротульку, який поміг йому сховатися від поліцейських під лавкою.
— Залазь сюди, — зашепотів чорноокий. — Тут поряд полиця вільна.
Незнайко швиденько заліз на полицю.
— Ти, Незнайку, тримайся біля мене, — сказав чорноокий. — Я тебе не дам скривдити, а то ти, видно, і справді звідкілясь здалеку й зовсім не знаєш тутешніх правил.
— А як тебе звати? — спитав Незнайко.
— Моє ім'я Мигс, але ти можеш звати мене просто Мига.
Незнайко влігся на полиці і вже хотів заснути, аж раптом згадав про Пончика.
— Матінко! — скрикнув він. — А Пончик же там лишився!
— Який Пончик? — здивовано спитав Мига.
Незнайко почав розповідати Мизі, як вони летіли в ракеті з Пончиком. Мига сказав:
— Про це поки що не кажи нікому ні слова. Тобі все одно не повірять, і ти тільки зіпсуєш діло. До всього треба братися з розумом. По-моєму, тебе тут довго не триматимуть. А ми ось що зробимо. Я дам тобі листа до одного надійного коротульки. Як тільки звільнишся, підеш прямо до нього. Він тобі дасть притулок на перший час, а потім ми з тобою зустрінемось і влаштуємо це діло. Не турбуйся, все зробимо: і Пончика виручимо, й самі не будемо скривджені. У мене визрів уже в голові план…
Мига ще хотів щось сказати, але в цю мить очі у Незнайка заплющились, і він заснув так міцно, як уже давно не спав.
Це була його перша ніч на Місяці.
Розділ одинадцятий
ЗВІЛЬНЕННЯ
Уранці Незнайка розбудив страшенний гамір.
— Вставай! Роздягайся! В ряди шикуйся! — оглушливо ревів чийсь противний гугнявий голос.
Розплющивши очі й поволі прочумавшись, Незнайко оглянувся довкола і впевнився, що це кричав, стоячи в дверях, поліцейський Дригль. У руках у нього був невеличкий апарат, схожий на радіоприймач з гучномовцем. Дригль викрикував слова прямо в апарат, і гучномовець посилював його голос так, що, не здригаючись, не можна було слухати.
Мига побачив, що Незнайко прокинувся, і сказав:
— Вставай скоріше, роздягайся!
— А навіщо роздягатися?
— Побачиш. Та швидше, а то намокнеш в одежі.
Не сказавши більше ні слова, Мига роздягнувся і, лишивши одяг на полиці, скочив униз. Незнайко зробив так само. Опинившись на підлозі, він побачив, що всі коротульки вже стояли між полицями голяком.