Дупло виявилось досить просторим. У ньому можна було сидіти, задерши ноги догори й притулившися до стінки спиною. Скуперфільдові здалося, що це дуже зручно, тим паче, що знизу дупло було заслане сухим торішнім листям. Знявши з голови циліндр і поклавши його на дно дупла поряд з палицею, Скуперфільд вирішив якнайскоріше заснути, але гострий голод геть проганяв сон. До того ж у нього почали боліти ноги. Скуперфільд подумав, що ноги болять з незвички спати взутим, і зняв черевики. Ноги, однак, не перестали боліти. До того ж боліли вже не тільки ноги, а й спина і все тіло. Скуперфільд розумів, що коли б йому вдалося простягтися на весь зріст, то біль минув би, але в дуплі ніяк не можна було простягтися. Там можна було сидіти, тільки скоцюрбившись.
Стало зовсім темно, температура знизилась, і Скуперфільда почав діймати холод. Почуваючи, що він мерзне дужче й дужче, Скуперфільд знову взувся, надів на голову циліндр, звів комір піджака, а зверху поклав на себе свою палицю і чекову книжку, проте від того йому не стало тепліше. Досі Скуперфільд сліпо вірив, що його чекова книжка, з якою він не розставався все життя, здатна виручити його з найбільшої біди. Але цього разу на своєму особистому досвіді він пересвідчився, що все-таки бувають випадки, коли ні банківський чек, ні наявні гроші не становлять ніякої цінності.
Відчувши, що він уже геть задубів, Скуперфільд вискочив з дупла й почав стрибати навколо дерева, а потім виконав кілька гімнастичних вправ у швидкому темпі. Це йому допомогло. Але ненадовго. Тільки-но Скуперфільд заліз у дупло, його знову почав діймати холод. Кілька разів протягом ночі він вилазив із свого сховища, стрибав, наче коник, щоб хоч трошки зігрітися, і гриз кору дерева, намагаючись утамувати голод. За ніч він ні на хвилинку не заплющив очей і втомився так, ніби ним возили воду. Ніч видалася йому нескінченно довгою, і, щойно зажеврів світанок, він покинув своє негостинне сховище, дивуючись, що взагалі лишився живим.
Проте на цьому пригоди Скуперфільда не закінчились. Після безсонної ночі він майже нічого не тямив і брів куди очі дивляться. До того ж у лісі ще було не зовсім видно. Він зосліпу наражався на дерева й мало не роз'юшив собі носа. Нарешті він все-таки вибрався з лісу. Перед ним простягалася зелена долина, подекуди вкрита сірувато-білими плямами, і Скуперфільд подумав, що то сніг. Спустившись у долину, він побачив, що то був зовсім не сніг, а туман, який згущався над охололою за ніч землею. Шар туману стелився так низько і був такий густий, що Скуперфільд брів у ньому, неначе по горло в воді. Збоку могло видатись, ніби то по морю, яке залило всю долину, пливе голова Скуперфільда в чорному циліндрі.
Скуперфільдові й самому здавалося, наче і руки, й ноги, і навіть тулуб у нього зникли, а лишилася тільки голова, яка невідомо на чому трималася. Поглядаючи вниз, він бачив лише невиразні обриси своїх плечей. Коли ж дивився вгору, то бачив сріблясту поверхню місячного неба, що подекуди спалахувала рожевими й голубуватими відблисками. Це нагадувало йому нагромадження велетенських металевих скель, що якимось чудом повисли в повітрі.
Нічого, звісно, й казати, що Скуперфільд і колись міг скільки завгодно милуватися красою ранкового неба, але колись йому не доводилося прокидатися так рано. Занурений по горло в туман, який тягнувся навколо до самого обрію, Скуперфільд зоставався ніби віч-на-віч з ранковим небом, яке займалося чистими, ніжними і яскравими барвами, і це видовище сповнювало його якимсь урочистим і високим почуттям. Здавалося, він відкрив у природі якусь нову, незвідану, ніким не бачену красу, і шкодував, що ніколи не вчився малювати й не може зобразити фарбами цю величну картину, щоб забрати її з собою і вже ніколи з нею не розлучатися.
Відчуваючи, як щось ніби розпирає його зсередини, Скуперфільд мав якесь незбагненне бажання обняти розпростерте над ним небо. І він почував, що може зробити це, коли тільки простягне руки. І він простягнув руки, але якраз у цю мить втратив під ногами грунт і покотився в яр.
Перекинувшись кілька разів через голову, він скотився на дно яру й зостався лежати долілиць, розкинувши руки. Дрібні камінці й грудки сухої землі, що котилися слідом за ним, деякий час били його по спині. Невдовзі цей рух припинився. Обмацавши себе з усіх боків, Скуперфільд упевнився, що не поламав ребер, почав шарити руками кругом себе, сподіваючись знайти циліндр, що злетів з голови. На щастя, циліндр лежав недалеко. Витрусивши камінці, що попали в нього, Скуперфільд натягнув свій головний убір на належне йому місце і почав озиратися на всі боки. А втім, це не мало ніякого сенсу, бо в тумані зовсім нічого не було видно.