– Місіс Маркгам, – сказав він, – ви помиляєтеся. Я не знаю… тобто я, звісно, бачив її, але я остання людина, до якої слід звертатись за інформацією про місіс Грем.
Потім він негайно обернувся до Рози і попросив її зробити компанії ласку, заспівавши пісню чи загравши на фортепіано.
– Ні, – сказала вона, – ви маєте попросити про це міс Вілсон: вона перевершує всіх нас у співі, та й у музиці.
Міс Вілсон вагалася.
– Вона з готовністю співатиме, – сказав Фергус, – якщо ви стоятимете біля неї, містере Лоренсе, і перегортатимете ноти.
– Я був би щасливий робити це, міс Вілсон; ви дозволите мені?
Вона обернула свою довгу шию і всміхнулася, дозволивши йому підвести її до фортепіано, та й почала грати і співати у своєму щонайкращому стилі, а він терпляче стояв поруч, поклавши одну руку на спинку її стільця, а другою рукою перегортаючи ноти. Можливо, він був так само зачарований її виконанням, як і вона. Це все по-своєму було дуже мило; але я не можу сказати, що був глибоко зворушений. Було багато уміння і виконання, але мало щирих почуттів.
Але ми ще не закінчили з місіс Грем.
– Я не вживаю вина, місіс Маркгам, – повідомив містер Мілворд, коли йому запропонували цей напій, – я краще вип’ю трохи вашого домашнього елю. Я завжди надаю перевагу елю, звареному у вас вдома, ніж чому-небудь іншому.
Втішена цим компліментом, моя мати подзвонила, і невдовзі принесли порцеляновий глек нашого найкращого елю і поставили його перед цим паном, який так добре вмів цінувати його переваги.
– ОЦЕ воно! – вигукнув він, наливаючи його в склянку довгим струмочком, щоб утворилося багато піни, потім поглянув на нього крізь світло і вихилив одним духом, а далі поцмокав губами, глибоко вдихнув і знову наповнив свою склянку, тоді як моя матінка спостерігала за цим із величезним задоволенням.
– Божистий напій, місіс Маркгам! – сказав він. – Я завжди вважав, що з вашим домашнім елем ніщо не може зрівнятися.
– Я справді рада, що він вам подобається, сер. Я завжди сама наглядаю за тим, як вариться пиво, а також за приготуванням сиру й масла – мені подобається, коли речі робляться добре.
– Правильно, місіс Маркгам!
– Та, з іншого боку, містере Мілворд, ви ж не думаєте, що це неправильно – час від часу випити трошки вина чи інших алкогольних напоїв! – сказала моя мати, передаючи високу склянку джину з водою місіс Вілсон, яка підтвердила, що вино вадить її шлункові, а її син Роберт якраз пригощався склянкою цього міцного напою.
– Ні в якому разі! – відповів оракул, кивнувши, як Юпітер. – Всі ці речі – благословення і милості, якщо вміємо їх вживати.
– А місіс Грем гадає по-іншому. Чули б ви, що вона говорила нам нещодавно – я казала їй, що розповім вам про це. – І моя мати зробила компанії ласку, давши детальний звіт про помилкові ідеї цієї леді, скінчивши словами: – Чи ж не вважаєте ви, що це неправильно?
– Неправильно! – урочисто повторив вікарій. – Злочинно, я сказав би – злочинно! Вона не лише перетворює хлопчика на дурня, а й нехтує даром Провидіння і навчає топтати цей дарунок ногами.
Далі він докладно пояснив усю безглуздість і непоштивість такого вчинку. Моя мати слухала його з щонайглибшою побожністю, і навіть місіс Вілсон зволила дати своєму язику короткий перепочинок і теж слухала, вдоволено сьорбаючи джин із водою. Містер Лоренс сидів, поклавши лікоть на стіл, недбало грався своїм напівпорожнім келихом і таємниче посміхався.
– Але чи не вважаєте ви, містере Мілворде, – озвався він, коли той джентльмен нарешті зробив паузу в своїй промові, – що як дитина має природну схильність до нездержливості щодо спиртних напоїв – наприклад, з вини своїх батьків або предків – то деякі застережні заходи є доцільними? (До речі, усі вірили, що батько містера Лоренса вкоротив собі віку через нездержливість).
– Можливо, деякі окремі заходи й потрібні; але помірність, сер, – це одне, а невживання спиртних напоїв – інше.
– Але я чув, що у випадку з деякими людьми стриманість – тобто помірність – майже неможлива; і якщо невживання спиртного це зло (у чому деякі сумнівалися), то ніхто не заперечуватиме, що нестриманість є більшим злом. Деякі батьки геть заборонили своїм дітям куштувати п’янкі напої; але батьківська влада не може тривати вічно; діти мають природну схильність прагнути заборонених речей; і дитині у такому разі, ймовірно, буде дуже цікаво скуштувати і відчути ефект від того, чим так тішилися інші, від того, що так суворо було заборонено їй самій – і цю ж таки цікавість задовольнить за першої ж зручної нагоди; і коли вже обмеження було хоч раз порушене, з цього можуть виплисти серйозні наслідки. Я не вдаю із себе судді в таких питаннях, але мені здається, що цей план місіс Грем, як ви його описали, місіс Маркгам, хоч і є незвичайним, однак не без переваг; бо тут ви бачите, що дитя відразу звільнене від спокуси; у нього немає потаємної цікавості, немає сильного бажання; воно добре знайоме зі спокусливими напоями, і вони викликають у нього страшенну відразу, і при цьому воно не страждає від наслідків їх вживання.