Ось і він, Квасок, теж утік від панів, бо били його дуже й хтозна за що, а найбільше за те, що вій схожий на собаку. А хіба він у тому винен? Терпів, терпів, а потім порішив утекти, щоб повіситися, бо куди йому йти між люди з отаким видом. Він уже й було повісився у лісі, та зняли його з гілки розбійники. Вони тоді поверталися з-під Оренбургу, після того, як зраджено Пугача і тікали лісами від генерала Бібікова. Старий побачив, що висить людина, сказав зняти та, коли живий, покласти на ноші. Так вони й зробили. Це було на Сіверщині. Два місяці тікали та ховалися. Тепер йому, Кваскові, і не треба раю, коли він є, отой рай. З ним поводяться краще, як з рідним братом. Прозвали його жартливо Кваском за те, що він уміє робити з кислиць та грушок дуже смачний квас. Він тепер кухарює на все товариство, бо змалечку був на панській пекарні, то й навчився.
Найбільше зацікавило Самка з розповідання дідка, що Старий був у Січі, та ще й те, що натякнув Квасок про якусь гуртову думку всіх розбійників. Що воно за така гуртова думка, Квасок не сказав, – мабуть, якась дуже велика таємниця, розпитувати не годилося, коли сам не сказав. От і в нього, Самка, така думка, що треба тікати звідціль, бо як поживуть вони з Марком ще отут, звикнуть до цього товариства, то не схочеться, нікуди звідціль, а тоді вже не побачити їм Січі.
Здивувало Самка ще оте, що отут серед розбійників не було пияцтва. Пили всі, добре пили, а проте, як казав Квасок, знали міру. А коли хто ненароком чи вмисне впивався дуже, то за гуртовим присудом отакого пияку позбавляли келиха, тобто на протязі тижня не давали йому й понюхати п’яного меду. Сварки рідко траплялися, а коли хто розпочинав сварку, то його запитували гуртом: «Чого йому треба?» І це враз утихомирювало якогось перцюватого. А бувало й таке, що на когось з товаришів находив сум, набридало товариство, ставав млявий до роботи, то Старий, помітивши, казав, щоб той ішов кудись на час між люди, давав йому грошей на розвагу. І той зникав кудись, а потім з’являвся через якийсь час. «А що натягався, братко? Набігався, мов пес? Тепер одпочинь», – говорив жартливо такому Старий.
Пробалакали бурсаки з Кваском усю ніч, поки повернулися розбійники зі своєї роботи.
– А ви ще не спите, добрі молодці? – запитав бурсаків Старий. – От і гаразд. Звикайте міняти ніч на день, бо така наша доля. Завтра ми й вас будемо привчати до роботи.
Марко подивився байдуже, – мовляв, робота то й робота, бо не знав, яка вона саме, а Самко засмутився й зітхнув.
Подивився Старий уважно на Самка, але нічого не сказав.
– Готова в тебе вечеря? – запитав він Кваска.
Сіли вечеряти ранком. Балакали про якесь готування на Дніпрі.
З дальшої балачки добрав Самко, що надумали розбійники пограбувати на Дніпрі байдак з крамом, а для того забили на не дуже глибокому місці гострі палі, щоб на них настромився байдак та пробив дно. Половина розбійників перевдягається селянами та допомагає рятувати отого байдака, витягають його на мілке, а потім наскакують інші і починається колотнеча.
Аж ось знову одчинилися двері і з’явилися дві дивні для бурсаків постаті. Прийшов чернець у новісінькій рясі, у каптурі на голові, з вервичкою в руці, навіть аж одгонить від нього ладаном та воском, а другий – селянин у полотняній одежі, шкапових поруділих черевиках з батіжком та уздечкою в руках, так мов тільки що він одвів коня на попас.
«Оце так ускочили. Ну, та ще селянинові нічого, може, не буде, що набрів сюди, мабуть, ненароком, а ченцеві вже не виходити звідціль», – подумав Самко.
Але чого ж ця поява отаких чужих для розбійників людей не дивує нікого? Навіть на них не звертають уваги. А вони, оті, ще й посідали на ослоні, мов дома. Он чернець уже й роздягається. Сідають до столу.
Зрозумів нарешті Самко, що чернець та селянин – ті, що ходили на розвідки та підслухи.
«Ось як у них. Кому зможе спасти на думку десь там, що за ним пильно стежить, прислухається та розглядає розбійник, а не поважний чернець або селянин з батіжком? Хитра робота!» – думав Самко.
Сівши вечеряти, селянин докладно розповів, що в Чернігові навантажується купецький байдак, та коли він рушить до Києва. Він балакав з вантажниками. Чернець розповів, що на тому байдаку їхатиме монастирський скарбник, везтиме багато грошей.