Зрозумів Самко, чого то плакали на вулиці матері та сумували безпорадно батьки. Це ж їхніх дітей забито в диби.
Побалакавши з москалем, чи краще попослухавши його сумних пригод, запитав Самко, де можна купити хліба.
Той сказав, що можна тільки в Мітріча, або в попа, бо тільки в них є зайвий хліб.
Не хотілося Самкові звертатися до того страшного Мітріча, не хотілося й до попа. А до когось треба, бо без хліба не проживеш. Краще вже піти до попа. Прощаючись із старим москалем, Самко витяг із сакви золотого й дав йому. Узяв москаль золотого, подивився на обидва боки, промовив: «Вот єдят єго мухі», і повернув його Самкові. А коли той сказав, що він йому дарує, так москаль замахав злякано руками й одмовився, кажучи, що це дуже великі гроші, а коли б він їх узяв, то була б йому з ними халепа; сказали б, що він когось пограбував або вбив, почали б його тягати. А коли б довідався Мітріч, що в нього такі гроші, то відняв би їх та вимагав ще стільки або більше.
– Спасібо вам, братци! Такіє дєньги для салдата-калєкі, да єщо крєпостново, самоє опасноє дєло. А дєтішкі мої, єслі нє подохнут, то как-нібудь вирастут. Маршіровку оні будут знать хорошо, – казав старий москаль.
Попрощалися з ним бурсаки та й пішли до попа.
Гостинний пастир
Гарний у попа двір, а хата нова, рублена, весела така, немов посміхається. Є комора й повітка ще й льох, повен двір курей, гусей та качок. Видно, що піп живе з божого слова найкраще за всіх. Он і собака в нього на ланцюгу такий гладкий. Є чим годувати. Гавкнув він двічі на бурсаків та й замовк.
Вийшла з хати дівчина, мабуть наймичка, бо в дрантя одягнута. Спитав Самко, чи дома батюшка.
Аж ось вийшов з хати й сам піп, не дуже старий, ні гладкий, ні худорлявий, обличчя в нього байдуже, а очі немов сонні, ніс товстий, сизий. Заклавши руки в кишені підрясника, він якось підозріло оглянув хлопців і запитав суворо, чого їм треба. Самко сказав.
– Продать вам хлєба на алтин і голову морочіть неохота, – промовив піп, наче не хочучи балакати з подорожніми. Одвернувся й почав дивитися на качок і гусей.
Витяг Самко золотого з сакви, блиснув він; глянув піп, заблищали в нього очі, обличчя зробилося лагідне та привітне. Помовчав трохи, потім зітхнув побожно і промовив, ніби сам до себе, чуло слова із Святого Писанія: «Будьте мілосердні, как отец ваш небесний».
– Зайдіте, раби Божіє, в мой дом. Я било подумал, что ви какіє нєпутьовиє люді. А хорошім людям я рад, словно родним. Зайдіте, отдохнітє как странниє люді, – запрошує бурсаків піп, одчиняючи двері в хату.
Знає Самко попівську жадобу та ненажерливість. Ось як ласкаво забалакав піп, побачивши золотого. Та кат з ним, тут аби купити хліба та тікати мерщій звідціль.
Марко перший попхався в попову хату, вже його за поли не вдержиш, коли почує про їжу, та ще він такий: коли побачить попа, то робиться зовсім покірливий та малий. Ось піп забалакав ласкаво, так він і розслинився, повірив, що то з щирості.
Увійшли в хату. Чепурно та затишно в поповій світлиці, пахне ладаном та воском.
– Вот, матушка, послал нам Бог двух странніков Божіх, – промовив піп до жінки, невеличкої на зріст, пухкої, мов пампушечка. Вона сиділа саме біля вікна на стільчикові, ще й подушку гаптовану під себе підклала. Мабуть, від нічого робити, дивилася у віконце.
Поздоровкалися хлопці до попаді. Вона встала з стільця, одповіла на привітання.
Запрошує піп хлопців сідати. Сіли вони. А попадя швидко пішла до другої кімнати. Запитав піп бурсаків, хто вони. Сказав Самко, що вони півчі, думали йти до Москви, а оце знову прямують до Києва. Зрадів піп: мовляв, свої люди. Розпитав про святий Київ, а потім почав розповідати про тутешнє життя. Лаяв людей, що вони ледачі, вихваляв панів. Скаржився, що панам не дають рабів, посилався на святе письмо, мовляв, колись усі праведні люди мали в себе рабів, а тепер тільки в чорного духівництва є кріпаки. Хоч панський прикажчик, Мітріч, згонить людей на толоку попові, на оранку, сіянку, на жнива та молотьбу, але ж це люди панські, а не його, попові. Он милостива цариця нагороджує панів, а про духівництво не дуже дбає. Живи отут з ледачих людей, що попові несуть самі гріхи, а не притиснеш їх, то самі нічого не принесуть. Гірке життя попові.