Увійшла попадя, запрошує гостей до столу в другу кімнату. Чепурно і в другій кімнаті, лоскочуть в носі запашні страви. Ось на довгому столі стоять сулії з чимсь, лежать купами пиріжки білі та пухкі, сметана в мисках, печеня, смажені качки й ціла гуска, а на великім точенім тарелі величезна варена риба. А он величезна купа пампушок. Видно, що гірке життя попові.
– Помолімся Господу пєрєд трапєзою, – сказав піп і, ставши до кутка перед образами, почав голосно виспівувати молитву.
Марко зовсім розслинився, теж почав підтягати басом. Не звертає уваги, що Самко йому підморгує, щоб він мовчав. Боїться Самко, що піп, почувши Марка на співах, та запитає, чого він стрижений. Що тоді йому брехати?
Почув піп, що помагач є до співу, затяг ще молитву. Гуде за ним Марко та позирає ласо на страву.
Після моління посідали до столу. Налив піп з сулії повні срібні корячки, частує гостей. Випив Самко коряк меду, а далі одмовився пити, пам’ятаючи, як він упився в Чернігові. А Марко знову не звертає уваги на те, що Самко його сіпає за полу, щоб він багато не пив, цмулить міцний мед та їсть на всі заставки. Попадя, сидячи супроти Марка, тільки підкладає в його миску м’яса та риби. Наймичка носить з пекарні різні страви та становить на стіл, а вони так і зникають. Уже й піп поглядає здивовано на Марка, а той ховає усе у свою утробу, неначе в прірву, ковтає пампушки з одного разу, не жувавши, мов півень хробаків.
– У тєбя голос хорош, а утроба єщо лучше, – не втерпів піп.
Добула попадя з шаховки не дуже велику сулію якоїсь вистоялочки. Налила вона корячка, підійшла до попа, глянула йому лагідно у вічі й промовила ласкаво:
– Випєй, свєт мой, із моїх рук за нашу любовь.
Глянув піп жадливо на свою дружину вродливу, вихилив до дна коряка і вирячив очі від задоволення. Почала вона частувати й гостей; Самко одмовився, а Марко пив та, загубивши сором, кінчав усе, що на столі.
Не одмовлявся і піп від вистоялочки, але швидко впився, бо почав спершу співати божественних, а потім, забувши про все в світі, затяг сороміцьких пісень, отих, що співають на весіллях п’яні баби. А попадя не соромиться, тільки посміхається.
Співав, співав піп, а потім вже і мугикав, а далі схилився на стіл і заснув.
Понесли попадя з наймичкою п’яного попа, наче мертвого, у другу кімнату, а потім запропонували й гостям лягти відпочити. Самко погодився, побачивши, що Марко куняє.
Повела попадя гостей в якусь порожню кімнату, де вже були послані ліжка. Маркові усе байдуже, навіть і те, що, йдучи, він собі набив аж дві ґулі на лобі, зачепивши одвірки. Сів на ліжку, блимає очима, мов сова, та гикає голосно.
Пішла матушка, залишивши гостей. Марко схилився на ліжко й заснув. А Самко, хоч і хотів спати, але прийшло йому на думку, що чогось недарма поклала їх господиня спати окремо. Може так їй піп наказав, побачивши золотого, та оце вони змовилися, щоб їх обікрасти. Довго кріпився, не спав, а потім незчувся, як і заснув.
Ласкавий Мітріч
Ранком почув Самко за дверима балачку. Балакали піп, попадя та ще хтось третій; таким ласкавим та лагідним голосом промовляв щось отой третій, що гарно було слухати самий його голос навіть без слів. Просто тобі не балакає, а співає людина.
«Мабуть, хтось з церковних, – подумав Самко. – Титар, абощо».
Устав Самко з ліжка, підійшов до дверей, почав слухати. Не розбереш гаразд, коли вони всі балакають та про віщось таке своє. Ні, це не титар, бо піп, коли звертається до його, то якось улесливо, мов до когось визначного. Аж ось він почув, що піп звеличав того Мітрічем. Здригнув чогось Самко, почувши, що це страшний Мітріч, про якого з жахом згадували люди. От тобі й солодкий голосок.
Чує Самко, розповідає попадя тому Мітрічу, що вона цю ніч захворіла раптово, не спала до ранку і ледве підвелася з ліжка.
– Да что вам, матушка ви наша благочестівая, скорбєть о болєзні, колі у вас єсть свой блізкій к Богу молітель, наш батя, чтімий отєц Вісаріон, – виспівував Мітріч.
– Бог то Богом, дєло нєбєсноє. А ми с матушкой помнім і не забиваєм о том, что у нас єсть наш благодєтєль і Божьєму храму рачітєль, Іван Мітріч, – промовив улесливо піп.
Вони ще довго вихваляли одне одного. Нарешті Мітріч запитав, що воно за люди гостюють у батюшки. Піп сказав щось пошепки, а потім зашепотіла й попадя. І отак балакаючи тихо, вони пішли кудись з кімнати.
Самкові здалося, що недарма запитав про них Мітріч. Та й господарі сказали, мабуть, щось не гарне про них, коли балакали пошепки. Та що їм Мітріч. Ось вони куплять у попа хліба та й підуть собі. А що він знущається отут з людей, то нехай вже самі люди або терплять знущання, або самі укоськають його. Ото він один замкнув кількох дурнів, а вони й скорилися. Нехай би він спробував зачепити їх з Марком. А проте, краще коли б не чіпав. Вони й так з Марком побачили за недовгий час багато лиха. Таке їм весь час трапляється, що з лиха вискочать, а в біду вскочать. Хоч би тут минулось!