— Напишіть!
— Звичайно!
— Хай напишуть обов'язково.
— Напишіть! Напишіть! — Закричали звідусіль.
— Тільки так! — Відрубав Сашко–штурман.
А Валька вже писала на листочку з блокнота адресу.
— На, — сказала вона, простягаючи папірець Кукурузо. — Тільки дивись не загуби!
Кукурузо нічого не відповів — мовчки сунув адресу за пазуху. Піонери сіли в шлюпки.
— Заспіваймо їм на прощання пісню! — Крикнула Валька. — Заспівувачів, Сашко!
І вони заспівали.
Ми довго стояли на березі. Їх давно вже не було видно, а пісня все ще летіла над плавнями.
Пісню дружби заспівує молодь,
Молодь, молодь!
Цю пісню не задушиш, не вб'єш,
Не вб'єш, не вб'єш!…
… А потім Кукурузо лежав у траві на галявині і мовчки дивився в небо.
Я теж лежав і дивився. Небо — це така штука, що дивитися на нього можна годинами. Дивитися і думати. Я не знаю, про що думав Кукурузо, але я зовсім не здивувався, коли він раптом зітхнув і сказав:
— Так, зараз техніка, воно взагалі, звичайно… будь здоров… Кажуть, в гудзику — приймач, в портсигарі — телевізор. А фотоапарат — так той взагалі під ніготь заховати можна.
— Що ж ти хочеш — на транзисторах, на напівпровідниках, — сказав я і почервонів.
Вбийте мене, якщо я хоч поняття маю, що це таке: транзистори, напівпровідники. Та й Кукурузо, звичайно, теж. Нічого ми не знали. Нічогісінько… А Ігор знав.
Звичайно, знав, раз сам робив приймачі на цих самих транзисторах…
Кукурузо ще раз зітхнув і раптом промовив:
— Ех, а здорово було б зробити щось таке… на транзисторах. Що–небудь особливе. Цікаве та незвичайне… Наприклад… Наприклад, керування коровою на відстані. По радіо. Між рогами натягнута антена. У вухо вставлений маленький промінчик (на транзисторах, звичайно)… Пасти таку корову — одне задоволення. Сидиш собі на баштані в діда Саливона, ух і кавуни ж там! Сидиш, їж, значить, кавун. Потім глянув на кишеньковий телевізор, бачиш — твоя Манька в колгоспному просі. Ось зараза! Але ти не підіймаєш паніки, не схоплюєшся і не біжиш туди стрімголов. Ти спокійнісінько натискаєш кнопку і в мікрофон: «Манька–а! А ну тому, убоїще! Га–ля–ля–ля! Ех, а здорово було б зробити щось таке… на транзисторах. Що–небудь особливе. Цікаве та незвичайне… Наприклад… Наприклад, керування коровою на відстані. По радіо. Між рогами натягнута антена. У вухо вставлений маленький промінчик (на транзисторах, звичайно)… Пасти таку корову — одне задоволення. Сидиш собі на баштані в діда Саливона, ух і кавуни ж там! Сидиш, їж, значить, кавун. Потім глянув на кишеньковий телевізор, бачиш — твоя Манька в колгоспному просі. Ось зараза! Але ти не підіймаєш паніки, не схоплюєшся і не біжиш туди стрімголов. Ти спокійнісінько натискаєш кнопку і в мікрофон: «Манька–а! А ну тому, убоїще! Га–ля–ля–ля! »І Манька, ніби її хтось батогом уздовж спини, — назад. А ти продовжуєш сидіти і їсти кавун. Красотища! Скажи?І Манька, ніби її хтось батогом уздовж спини, — назад. А ти продовжуєш сидіти і їсти кавун. Красотища! Скажи?
— Ще б! Якщо б таке зробити, то взагалі!… — Кажу я, не знаходячи слів від захвату.
Кукурузо скрушно зітхає:
— Та хіба на цьому острові щось зробиш… на транзістоpax…
Я підхопив:
— Ну так! Звичайно, ти правий! І кому потрібен цей безглуздий острів! Поїхали додому. А? Поїхали, Кукурузо!
Кукурузо одразу насупився, глянув на мене спідлоба:
— Думаєш, що я слабак?! Так? Купити хочеш? Не купиш!
— Ти ж сам сказав, — ображено відповів я.
— Нічого я не сказав… Раз я вирішив жити на острові — все. І не говори мені…
Запанувало напружене мовчання, яке буває, коли друзь відчувають, що між ними є щось нещире…
Нарешті Кукурузо сказав:
— Ти б краще подумав, як ми будемо Книша затримувати.
Я здивовано подивився на нього.
Коли він говорив юним слідопитам про затримання браконьєра, все було правильно: не можна ж було, справді, розповісти їм правду про острів Переекзаменовки.
Але тепер… невже він серйозно?
Ти що — справді думаєш його затримувати?
— А ти що — хочеш, щоб цьому злісному браконьєрові все так гладко зійшло?
— Та ти що — здурів? Він же нас потопить, як цуцик. Ми пискнути не встигнемо.
— Потоп? А рушниця навіщо? Ти думаєш, що для цієї справи про зательно потрібен взвод солдатів? Рушниця–це, брат, не жарт. Це, брат — зброя. Вогнепальна. Бац — і будь здоров, привіт! Чуєш?
— Ти що, думаєш в нього стріляти? — Зі страхом запитав я.
— Ну ось ще — відразу стріляти! Не стріляти, але… якщо… та взагалі рушниці хто хочеш злякається. І буде як миленький…
— Звичайно, звичайно, — квапливо погодився я і тут же сказав: Але, знаєш, мені зараз додому треба. Бачиш, сонце вже сідає. Боюся як би мати не заматюкався.