«Ой! — Згадав я раптом. — Кукурузо ж просив скрипалів привезти. А сільмаг скоро закриєтьсяй! — Згадав я раптом. — Кукурузо ж просив скрипалів привезти. А сільмаг скоро закриється »..
І тут, як палицею по голові, стукнула мене думка: «Батюшки! Так у мене ж грошей ні копійки! А скрипалі — дев'ять копійок сто грамів. Що робити? Поки мати або батько прийдуть, сільмаг буде вже закритийтут, як палицею по голові, стукнула мене думка: «Батюшки! Так у мене ж грошей ні копійки! А скрипалі — дев'ять копійок сто грамів. Що робити? Поки мати або батько прийдуть, сільмаг буде вже закритий »..
Гребенючка входила вже в свою хвіртку.
— Гр… Ганя! — Крикнув я, чи не вперше в житті називаючи її по імені.
Вона хитнулася і пролила воду від несподіванки.
— Ганя, — підбіг я до неї, — постривай!… Знаєш що, позич мені дев'ять копійок. Мати з ферми прийде, я одразу віддам.
— Навіщо? — Лукаво глянула вона на мене. — На цигарки?
— Та які там цигарки! Дуже потрібно… Я на рибалку на ніч їду. Крючков купити, а то сільмаг закриється. Чес–слово віддам. Позич.
— Тільки в мене дев'яти нема, у мене цілих п'ятдесят. Монеткою. Мати на книжку дала. Хороша книжка продається: «Подорож на"Кон–ТікіТільки в мене дев'яти нема, у мене цілих п'ятдесят. Монеткою. Мати на книжку дала. Хороша книжка продається: «Подорож на"Кон–Тікі "». Про те, як на плоту океан перепливали…». Про те, як на плоту океан перепливали…
— Я здачу принесу. Я швидко.
— Почекай, я винесу.
Коротше кажучи, скрипалів я купив, Гребенючка здачу відніс, а коли мати прийшла, і борг повернув. Все вийшло добре. Навіть не довелося довго просити у матері дев'ять копійок. Відразу дала. І на ніч відпустила. Ось що значить бути хорошим і виконувати все, що тобі карає мать! Ще й харчів напакував повну торбу — наче я на місяць мандрувати їду.
І коли зайшло сонце, я відправився в плавні. По дорозі в сінях захопив ще довгу товсту мотузку, якою мати колись теляти прив'язувала. «Хто його знає, може, доведеться зв'язувати…» — подумав я, відчуваючи при цьому неприємний холодок в животі.
Глава XIV
«Руки вгору!"
Кукурузо з вудкою в руках стирчав по пояс у воді біля берега. Стирчав, мабуть, давно, бо вже посинів і ляскав зубами.
— Я думав, що ти зовсім не приїдеш, — сердито пробурмотів Кукурузо, але я бачив, що він ховає радісну усмішку. Мабуть, він і справді боявся, що я не приїду.
Кукурузо вийшов з води і став присідати і в обнімку плескати себе руками по спині, як візник на морозі, — зігрівався. Потім запитав:
— Ну як там?… Що нового?… Як мій дід? Ще в міліцію не заявив?
— Та що ти! Сидить собі спокійнісінько і косу точить. Про тебе й не думає.
Кукурузо насупився, і я зрозумів, що йому неприємно це чути. Йому, напевно, здавалося, що він вже давно–давно на цьому острові, а, виявляється, ніхто навіть не помітив його відсутності.
— Ну і правильно. Добре. Скоро взагалі всі забудуть, що був такий я… І все буде гаразд, — бадьоро говорив він, але в голосі чулася смуток і туга. Кому ж хочеться, щоб його всі забули!
Я вийняв з кишені кульок зі скрипалями і простягнув йому.
— О, привіз! От спасибі! Ох, я скучив! — І він тут же зі скрипом вп'явся зубами в пряник.
— Ну, а ти що ж робив? Вчора і сьогодні весь день? — Запитав я.
— Так що — рибу ловив і просто так…
— Ну, а щоденник свій ти хоч пишеш?
— Не–а, не пишу, — легковажно промовив він, гризучи скрипаль. — Кинув. Це ж все одно що уроки готувати. Для того, чи що, я на безлюдний острів поплив.
Я нічого не відповів: я ж знав, що там, в щоденнику.
— Слухай, давай у цурки–палки зіграємо. Я так давно не грав! — Запропонував раптом Кукурузо.
— А що — можна, — погодився я.
І старі селезні–крижакі, і банькаті жаби, і спритні очеретянки, і інші мешканці плавнів вперше, напевно, в своєму житті почули одчайдушне і протяжне:
— Цурки–палки — накувалкі накую–у-у–у…
Дотемна грали ми з Кукурузо. Перестали тільки тоді, коли вже не тільки цурки, а й палиці не стало видно.
Ще під час гри чим більше темніло, тим сильніше занепокоєння охоплювало мене. Я, звичайно, намагався не показувати цього Кукурузо, але з кожною хвилиною щось все противнее щеміло в мене всередині. А коли зовсім стемніло, я вже був, що називається, готовий: ледве стримувався, щоб не стукати зубами…
— Ну, тепер тихо, тепер — ні звуку. Скоро він приїде, поставить мережі, і тоді… — прошепотів Кукурузо. Саме це «тоді» найбільше мене і страшило…