Керуючий Яровий».
Матеріали підготував Олег Кривокульський.
***
У «психушці» – двадцять років
Двадцять років тримають у психіятричних лікарнях українського політв'язня Віктора Парфенійовича Рафальського, психічно цілком здорову людину. До такого ж висновку, нарешті, прийшла цього року медична комісія Львівської психіятричної лікарні, ухваливши, що Рафальського можна представити на суд для зняття примусового лікування, оскільки стан його здоров'я цілком задовільний. 24 липня цього року дружина Рафальського Емма Войцехович звернулася до суду Радянського району Львова, куди згідно з повідомленням психіятрів направлена справа Рафальського, але там справи не виявилося. З'ясувати, куди все таки поділися документи Рафальського, так і не вдалося. Завідуючий 15м відділенням психлікарні Крукевич заявив, що про хід справи Рафальського нічого не знає, а завідувач 5м відділенням, яке контролює всю вихідну документацію, категорично відмовився будьщо повідомляти. Завідуючий Львівським облздороввідділом Іванців підтвердив, що керівництво лікарні мало всі підстави представити Рафальського на суд Радянського району для зняття примусового лікування.
Цікаво виходить! Є підстави випустити, нарешті, людину із божевільні. Є повідомлення, що справа скерована в суд. Немає тільки... самої справи. Де ж вона? Ухильні відповіді лікарів наводять на думку, що справа потонула в шухлядах відомого нереклямованого відомства, котре краще за лікарівпсихіятрів визначає, хто психічно здоровий, а хто хворий.
П'ять місяців бюрократична м'ясорубка або чиясь хижа воля продовжують тримати під сукном рішення медичної комісії, а значить – трощити душу людини похилого віку, котра стільки вже перенесла. Цікаво, скільки ще в умовах демократизації і гласности вимучена примусовим 20річним лікуванням 70річна людина буде перебувати в таких нестерпних умовах? Адже кожен день, проведений у психіятричній лікарні, – мука!
При нагоді нагадаємо, що навіть радянська преса (ґазета «Известия») недавно визнала, що в радянські психіятричні лікарні потрапляють психічно здорові люди. В умовах гласности дальшим кроком має бути визнання ще й того, що кидають їх туди за політичними мотивами.
За виданням: Український вісник. Громадський літературнохудожній та суспільнополітичний журнал. Випуск 7, 8, 910. Серпень, вересень, жовтеньлистопад 1987. Київ – Львів. Передрук самвидавного журналу з України. – Балтимор – Торонто: Українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1988. – Вип. 7. – С. 33 – 39.
Прим. ред.: 25 вересня 1987 року Радянський народний суд м. Львова звільнив Віктора Рафальського від примусового лікування.
***
Відновлено меморіальну дошку Віктору Рафальському
11 жовтня група ентузіастів зі Стрийського Братства шанувальників Тараса Шевченка встановила відновлену меморіальну дошку письменнику Віктору Рафальському у Стрию на вул. Незалежності, 45. Попередню дошку вандали викрали. Ініціатори – голова товариства Ярослав Михайлюк та члени Братства Юрій Криськів, Лев Рішко, Василь Стасів, Володимир Шаран. Матеріальну підтримку надав Роман Тур. Художнє оформлення – Василя Бичка.
«Ми не хотіли з цього робити помпезне дійство. Попередню дошку встановлювали урочисто, приїжджала з Москви сестра Рафальського, було багато його друзів, знайомих. Та навіть не знаю, як назвати того, хто за кілька гривень зазіхнув на нашу пам'ять і шану цьому талановитому письменнику, – розповів Ярослав Михайлюк. – Ми вважали справою честі це зробити і ми це зробили. Стрияни мають пам'ятати тих людей, які прославляли рідний край. Цьогоріч виповнилося 95 років з дня народження Віктора Рафальського – прозаїка, публіциста, поета, драматурга, людини трагічної й героїчної долі».
Віктор Рафальський народився у січні 1918 року в Одесі, в сім'ї вчителя. По материнській лінії – галичанин, по батьківській – полтавчанин. Дитинство пройшло на Поділлі. У 1926 р. переїхав з матір'ю до Києва, де вчився у школі № 32. Переніс голод 1933-1934 років. Політичні погляди сформував, будучи студентом робітфаку хіміко-технологічного інституту. Виключений через конфлікт з профспілкою. Вперше був заарештований у 1937 році. Куди лишепотім не кидала доля Рафальського! Туркменія, Іркутська область, Якутія, Крим, Кубань, Дніпропетровськ, Смоленщина, Івано-Франківськ, Тернопілля і нарешті Стрийщина, село Конюхів – така далеко не повна географія його місць проживання. Побував і в Маньчжурії, де влітку 1945 року гриміла війна з Японією. Післявоєнні події у Західній Україні мали вирішальне значення для становлення і утвердження його політичних поглядів. Такихлюдей тоді не щадили. Двадцять сім років неволі, з яких двадцять –тюремні психлікарні. Найтяжча кара (20 років) за сатиричний роман.Творив усе своє свідоме життя. В його доробку – кіносценарії, п'єси,романи, повісті, новели, оповідання, поезії (окремі покладені намузику), спогади про пережите. Кращі вірші увійшли в опубліковану в роки незалежності книгу «Слухай, моя Україно». Побачили світ книги прози: роман «Надзвичайні пригоди трьох обормотів у Країні Чудес», роман-поема «Зойк і лють», драма «Під дамокловим мечем», збірка пісень «Трохи музики» та багато інших. Помер В. Рафальський 1997 р. Похований в с. Конюхові. Його ім'ям названо провулок уСтрию.