Наталія Карпенкова
***
Віктор Рафальський – маяк, світло якого кличе до нових звершень
«Навіть, якщо б Віктор Рафальський написав один роман "Надзвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес", він увійшов би в історію української літератури», – так сказала про поета, прозаїка, багатолітнього в'язня радянських таборів під час зустрічі-спогаду керівник міського радіомовлення Галина Данильців, яка мала честь редагувати його твори.
Захід пройшов в інтер'єрі вже діючої фотодокументальної виставки під назвою «В душі багатства він не розгубив» присвяченій 100-річчю від дня народження В. Рафальського в меморіальному комплексі «Борцям за волю України». Підготувала і провела зустріч науковий працівник музею Романа Савчин.
Це людина складної, трагічної долі. Стрияни ходили з ним одними вулицями, бо останніх десять років свого життя Віктор Рафальський жив у Стрию в будинку на розі вулиць Зеленої і Незалежності, та навіть не підозрювали, що довелося пережити цьому високому, сивочолому з юнацькими бісиками в очах пану поважного віку. І так, все по-порядку. Романа Савчин запалила свічку пам'яті й запросила всіх присутніх хвилиною мовчання вшанувати Віктора Рафальського. Відтак, розповіла про основні віхи його життя.
Віктор Рафальський народився у січні 1918 року в Одесі, в сім'ї вчителя. По материнській лінії – галичанин, по батьківській – полтавчанин. Дитинство пройшло на Поділлі. У 1926 р. переїхав з матір'ю до Києва. Штудіював історію в Київському державному університеті. Виключений через конфлікт з профспілкою.
Згодом став вільним слухачем Одеського педагогічного інституту. Бунтівний характер ще не раз кардинально змінював курс його життя. У юності сформував «33 правила справедливості» і згідно з цим маніфестом, як згодом розповідав Рафальський, і намагався жити.
Він категорично не сприймав державний устрій і політику влади, тому відмовлявся служити в тодішній армії. За це вперше був заарештований у 1937 році. З-під конвою втік. У 1945 році вдруге арештований за дезертирство і як результат відправлений в Маньчжурію, де гриміла війна з Японією. Куди лише потім не кидала доля Рафальського! Туркменія, Іркутська область, Якутія, Крим, Кубань, Дніпропетровськ, Смоленщина, Івано-Франківськ, Тернопілля і нарешті Стрийщина, село Конюхів – така далеко не повна географія місць проживання.
Його політичні погляди йшли у розріз з діючою владою. Віктор Рафальський понад усе прагнув волі – собі й Україні. Таких людей тоді не щадили. Двадцять сім років неволі, з яких двадцять – тюремні психлікарні. Найтяжча кара (20 років) за сатиричний роман.
Його звільнення вимагали Міжнародна амністія, відомі борці за права людини, в тому числі Андрій Сахаров, доктор Кай Увс Госс з Німеччини, але, як розповіла під час зустрічі Лідія Миськів, безжальна система КДБ була непохитна. З ув'язнення його витягла, поручившись в опікунстві та прийнявши до себе, жертовна жінка, член ОУН і УПА Емілія Войцехович з с. Конюхів.
Незважаючи ні на що, він творив усе своє свідоме життя. В його доробку – кіносценарії, п'єси, романи, повісті, новели, оповідання, поезії (окремі покладені на музику), спогади про пережите. Кращі вірші увійшли в опубліковану в роки незалежності книгу «Слухай, моя Україно». Побачили світ книги прози: роман «Надзвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес», роман-поема «Зойк і лють», драма «Під дамокловим мечем», збірка пісень «Трохи музики» та багато інших.