– Обвинувачена Шаланда, суд ставить вимогу про негайне повернення вкраденого півня.
Цього разу вже спалахнула сеньйора Шаланда, яка, до речі, жодного півня не крала, з тої простої причини, що того клятого півня помилково обпатрав суддівський кухар, і він трапив до шлунку дона Хіменеса. Отож Роза Шаланда, страшенно обурена такою несправедливістю, взялася у боки і вигукнула:
– Здрастуйте, я ваша тьотя!
– Ваша милість, – втрутився тлумач, – підсудна каже, що вона тьотя вашої милости.
Дон Хіменес закліпав очима, присяжні перезирнулися, а в залі все подалося аж наперед, витягнувши шиї.
Це був той казус де юре, оминути який не було спроможности. Отже, дальній розгляд справи про зниклого півня було відкладено до вияснення родинних відносин судді і підсудної. Таким чином, суд перейшов до розгляду наступної справи.
Перед судом стали троє Обормотів, зразу викликавши своєю подібністю здивування судді і деяку сенсацію з залі. Обвинувачення підтримував прокурор Менандес, захист на себе взяв відомий адвокат Дідедендром.
На запит судді Хіменеса про національність кожний з Обормотів відповів:
– Українець.
Місце народження Обормотів викликало в залі сміх: усі вони народилися на турецькому пароплаві в Тихому океані від мами-мавританки і татка-гуцула з інтервалами п'ять хвилин один за одним.
– Отже, – резюмував суддя, – ми маємо справу з підсудними українського походження, підданими Арґентини, що народилися на турецькому пароплаві в Тихому океані, з боку тата – гуцулами, з боку мами – маврами.
Оскільки питання про національність обвинувачених було дещо сумнівним, суд змушений був викликати експертів, перед якими буде поставлене питання: як називається гібрид мавритансько-українського походження?
Після короткої наради експерти відповіли: мавук. Але оскільки обвинувачені називають себе українцями, то, згідно з загальним положенням, вони мають право себе так називати. Суд узяв це до уваги.
На трибуну піднявся прокурор.
– Підсудні Обормоти, поясніть судові граматичну суть вашого прізвища.
– Протестую! – скочив адвокат. – Це принижує людську гідність моїх підзахисних.
– Ваша милість, – звернувся до судді Менандес, – я настоюю на виясненні цього питання, оскільки, як на мою думку, прізвище «Обормот» скорше скидається на твариняче, а не людське. Отже, чи нема тут, ваша милість, якоїсь підступности? Я хочу сказати, чи не є це просто кличка, за якою, можливо, ховаються більш небезпечні злочинці, ніж ті, за яких вони себе видають.
Адвокат знову заявив протест. Суддя відхилив. На суд викликаються експерти-філологи, очолювані професором Сан-Яґо. Цілком авторитетна експертна комісія виносить рішення цього досить складного питання. Після короткого двогодинного вступу професор Сан-Яґо переходить, нарешті, до основного:
– Ваша милість, як я вже казав, генезис слова «Обормот» ще вимагає свого дослідження, але вже на сьогодні, у світлі останніх філологічних досліджень, можна сказати, що в сучасній еспанській мові слово «Обормот» відповідає таким синонімам, як дурень, бевзь, бовдур, недотепа, телепень, балда, пришелепуватий, пень, довбня, йолоп, макітра, придуркуватий, недоленьга і, нарешті, більш складним синонімам чи метафоричним виразам, як: голова з вовною, порожня голова, торічеллієва пустота і т.д. Щодо питання про можливість такого прізвища, експерти одностайні в своєму дослідженні: так, можливе.
Отже, і це питання було вияснено. Під перехресним допитом було встановлено, що Обормоти за своїми поглядами – муністи, і всі троє є членами арґентинської мунпартії. Це було тою міною, яка враз викликала відповідну реакцію на сторінках правих ґазет. Так ось воно що! І в наступні дні закрутився такий ґазетний вихор, що читачі очманіли, а кілька навіть звалилися в інфаркті, і їх відвезли до лікарні.
Судовий-процес над Обормотами дав змогу останнім виступити з довжелезними промовами про суть марксизму, країнчудесівський рай, ганебні й блюзнірські тенденції кінопродюсерів, які паплюжать країнчудесівські госпи, і таке інше. Оскільки ж Обормотів було троє, то, скориставшись з того, вони виступили з тридцятигодинною промовою, змінюючи один одного по черзі. Цю промову було відразу ж надруковано в лівій пресі з портретами всіх трьох: Івана, Петра і Миколи Обормотів.
Політична тріскотня сягла таких меж, що країні загрожувала урядова криза. Суд, однак, не міг нехтувати законом, і присяжні винесли чітке і виразне рішення: винні.
Ось чому троє Обормотів за порушення громадського порядку були засуджені до штрафу в розмірі 10 тисяч песо кожний, з чого, власне, і треба було б почати цей розділ (але тоді і не було б цього розділу).