– Ну?
– Безперечно, річ, твердить Маркс. Вона виникає раніше, ніж думка. Ми знаємо, що Роза Шаланда виникла раніше, ніж наша думка про неї. А якщо так, то ми чисті, бо оволоділи Шаландою, не маючи про неї думки.
– Іване! це – геніяльно!
– Чудово!
– Але все ж ми пливемо на повії, чорт забирай! Клята Марія Маґдаліна!
Раптом перед Обормотами з'явилась орангутаняча подоба і проревіла:
– Слухай ти, вишкребку, вже втретє до мого вуха долітає твоя лайка на Маґдаліну. Забери, поганцю, свої слова, бо як турну – на Формозі опинишся*.
Ще не встигли Обормоти як слід відповісти нахабі, як навколо вже з'юрмилися цікаві.
– Не дрейф, бий лівою під дихало!
– Хук, хук, Джек!
Джек Бейсбол був боксером першої кляси, але, мов на гріх, як і всі моряки, страшенно забобонний. Кидати лайку на назву корабля – значило б, на його думку, накликати лиха. Але, як ми знаємо, Обормоти не були забобонні, отже, як кажуть – найшла коса на камінь.
– Сеньйоре, – з гідністю сказав Іван Обормот, – взяти свої слова назад я неспроможний, оскільки це не змінить справи: Маґдаліна була повією, і тут нічого не зробиш...
Ще не встигли розтанути в повітрі останні Обормотові слова, як він вже летів до капітанської рубки.
– Каспіта! – скрикнули Обормоти, кидаючись на боксера.
Проте здоровенний Джек Бейсбол так мотонув одного і другого, що Петро опинився на юті, а Микола – на кормі.
– Каррамба! – ревнули тоді всі троє, і хоч бій був, на думку знавців, нерівний, вирішили битися до загину, але не впасти навколішки.
Узброївшись вогнегасником, Обормоти знову кинулися в атаку і бризнули рідиною просто з очі боксерові. Той заревів, мов бугай, але було вже запізно: Обормоти обсіли Джона і гамселили його досхочу, аж поки відгамселений чемпіон першої кляси не звалився в нокауті, так і не протерши очі. Перемога була повною. Пасажири крикнули «віва!» і кинулися качати Обормотів.
– Хлопчики ви мої, дорогесенькі мої, хоробренькі мої, – пестила Обормотів увечері Роза Шаланда, лежачи між ними гола на ліжку і раз у раз прикладаючи примочки до величезних синіх гуль.
***
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Обормоти прибувають до Одеси і знайомляться з Остапом Бендером та Похмурою Особою
Лайнер «Св. Марія Маґдаліна» могутніми грудьми розтинав води Чорного моря, залишивши позаду тисячі миль Атлантики, Середземне море і Пропонтиду*. Шторми і морська хвороба вже не тривожили пасажирів, і матроси, лаючись, драяли палуби від блювотини.
– Компаньєрос, – сказав Іван Обормот, простягаючи длань удалину, – перед нами Країна Чудес!
Мабуть, так не заревли з радощів Колумбові пройдисвіти, зачувши «земля!», як закалатали серця Обормотів.
– Віва! – крикнули всі троє, коли на синяві неба чітко вирізьбився силует Дюка.
Тільки-но «Св. Марія Маґдаліна» торкнулася пірса, як загриміли оркестри, посипалися квіти, і зведений хор трьох пожежних команд загорлав:
Шаланды, полные кефали,
В Одессу Костя приводил...*
Розчулена Роза Шаланда вигукнула «ой бля!» і, мабуть, знепритомніла б, якби її ґалантно не підтримали Обормоти.
Коли перший вияв почуттів минув, голова одеської мерії (міськради) виліз на автотрибуну – останнє досягнення кмітливости обкомівських та міськрадівських верховод – і, ще раз піднісши схвильовано носовичок до очей, на яких блищали сльози, виголосив коротку вітальну промову про гостинність Країни Чудес і підступи імперіалістів. Черга з тридцяти промовців, що утворилася біля автотрибуни, поступово танула, і за якихось п'ять годин усі промовці, що репрезентували одеські установи, нашвидкуруч прочитавши свої шпарґали, один за одним позникали в натовпі.
У фіналі виступило малятко, яке від імени дитячих садків привітало прибулих з-за океану і навіть прочитало віршик «Я вовком би вигриз бюрократизм»*...
Маляткові довго плескали, а розчулені Обормоти дали йому навіть по шоколадці, вискочивши й собі на трибуну. Поява трьох близнюків, та ще й однаково вбраних, викликала з експансивних одеситів бурю захоплення.
– Братва! диви!
– Один в один, і всі на маму!
– Шьо ти блямби точиш? Папін портрет, точно. У папи в очах троїлося, і ось результат.
– Га, га!
– Жьоря, подержи макінтош, дай робу хоч помацати.
Якийсь байстрюк навіть пустив зайчика в очі Обормотам. Обормоти привітно зробили ручкою і тільки-но почали промову, як шофер, який дуже поспішав на поминки, натиснув стартер автотрибуни, і рев двохсотсильного МАЗа на якийсь час заглушив промовців. Одесити крикнула «ура!» і рушили слідом за автотрибуною з Обормотами на борту.