Джеймсові руки, що досі безживно висіли, раптом стиснулися в кулаки. Я бачив, як обережно він дихає — груди піднімалися й опускалися розмірено, наче в механічної іграшки.
— А от і наша міс Мередіт... — промуркотіла Ґвендолін. — Ви не боїтеся ані бруду, ані сексу, то в чому річ? Ви звикли, що всі, кого проминаєте, витріщаються на вас як на богиню, і, мабуть, вас зачіпає, що Джеймс опирається. Він тут єдиний хлопець, якого вам не під силу отримати. Наскільки нестримно ви його хочете через це?
На відміну від Джеймса, Мередіт, здавалося, не дихала взагалі. Вона стояла геть нерухомо, ледь розтуливши губи, на її щоках пашіли червоні плями. Я знав цей погляд — той самий нестямний палючий погляд, як тоді на сходах під час вечірки на честь «Цезаря». У мене в грудях щось стиснулося.
— А от тепер, — наказала Ґвендолін, — я нарешті хочу, щоб ви забули про зоровий контакт і роздивилися одне одного, сантиметр за сантиметром. Ну ж бо. Не кваптеся.
Вони підкорилися. Мередіт і Джеймс дивилися одне на одного, вивчали, занурившись у це з головою, а я стежив за їхніми поглядами й бачив те, що бачили вони: обриси Джеймсового підборіддя, трикутник гладенької шкіри, що виднілася у V-подібному вирізі його коміра. Тильний бік його рук, тендітні виступи кісток, бездоганні, наче в статуй, вирізьблених Мікеланджело. І Мередіт: м’яка рожева мушля вуст, вигин шиї, лінія плечей. Крихітна мітка, яку мої зуби залишили на її зап’ястку. Від хвилювання кожен нерв у мені аж іскрив.
— Л тепер гляньте одне одному в очі, — промовила Ґвен-долін. — І цього разу зробіть усе по-справжньому. Філіппо?
Філіппа глянула в текст, який тримала в руках, і промовила останню Освальдову репліку:
— Що неприємне, те його смішить,
Що радувати має, те печалить[117].
Мередіт ривком втягнула повітря, ніби людина, яка прокидається. її долоня лягла на Джеймсові груди, перш ніж той устиг ворухнутися, утримуючи його на відстані витягнутої руки.
МЕРЕДІТ: Тож не заходьте. Певне, бідний герцог
Від страху втратив гнів і самолюбство
І на образи не відповідає.
Усе, про що домовились в дорозі,
Вступає в силу.
Вона пограла з комірцем його сорочки, на мить відволікшись на тепло шкіри під тканиною. Він навпомацки знайшов її руку, пучками пальців провів по мереживу блакитних жилок на зап’ястку.
МЕРЕДІТ: Їдьте до сестри,
Збирайте військо, станьте на чолі.
Я теж візьмусь за меч, а чоловіка
За прядку засаджу.
Поки вона говорила, він дивився на її губи, а тоді Мсредіт зігнула лікоть, запрошуючи Джеймса підступитися ближче, ніби забула, чому його треба тримати на відстані.
МЕРЕДІТ: Тримать зв’язок
Ми будем через Освальда. Сміліше!
Чекають вас визнання й вдячність дами.
Ось стрічка валі.
Її рука ковзнула до горловини светра, і його рука потягнулася слідом за нею, завмерши на волосину від її шкіри, поки вона намацувала хустку й витягала її.
— Нагніться! — наказала вона.
Одним раптовим рухом він схопив хустку й поцілував Мередіт із такою силою, що мало не збив її з ніг. Вона обома руками вчепилася в його сорочку, ніби хотіла його задушити, і я почув, як збилося його дихання, почув ледь помітний схлип у відповідь. Це було жорстко й агресивно, хустка та її витончена спокуса були роздушені й забуті. Якби вони мали пазурі, то, мабуть, просто роздерли б одне одного на шматки. Мені було гаряче, мене нудило, у голові паморочилося. Я хотів відвернутися, але не міг — враження було таке, ніби спостерігаю за автомобільною аварією. Я так міцно зціпив зуби, що перед очима все аж попливло.
Мередіт нарешті відірвалася від Джеймса, відштовхнула його на крок. Тепер їх розділяв трохи більше ніж метр, та вони все не зводили одне з одного очей, розпатлані й захекані.
МЕРЕДІТ: Цей цілунок,
Якщо б усе сказати він посмів,
Від серця. Зрозумій і прощавай!
ДЖЕЙМС: До смерті твій!
Він повернувся, рушив у хибний бік і просто вийшов зі студії. Щойно він зник, Мередіт відвернулася від того місця, де стояв Джеймс, і слова її пролунали різко й затято: