І ще один образ, ще один спалах, напівсон-напівспогад, непрохано вигулькнув перед очима. П’ята студія. Вона. Джеймс. Я міцно заплющив очі й затрусив головою, прагнучи зруйнувати цю картинку, розпорошити її, неначе малюнок на сухому піску. Намагаючись відволіктися, я наблизив келих Мередіт до губ, вилив собі до рота краплі, що залишилися на дні. Горілка. Я зліз зі столу і ввійшов до будинку крізь чорний хід. Знову завив вітер.
У Замку бриніли голоси й музика, опинившись у пастці посеред поривів вітру, що біснувалися там, ззовні. На кухні Рен і Колін розмовляли із зайнятим у «Лірі» другокурсником. Філіппи й Александра я не побачив, Мередіт теж уже зникла. Я прослизнув між двома першокурсниками, які без надмірного натхнення обговорювали плани на літо, і пішов до сходів. Рен сказала, що нагорі є горілка, але так і не уточнила, де саме. Достеменно не в Александровій кімнаті — її проголосили зоною, вільною від психотропних речовин. Найімовірніше, у бібліотеці. Я ледь схилив голову, пірнувши у дверний проріз, і зупинився, здивований. У бібліотеці хтось був.
— Джеймсе?
Він стояв на столі спиною до мене, запхавши руки в кишені. Вікно було розчахнуте, і тепер кімнатою гуляв вітрюган, термосячи краї його сорочки, яку Джеймс навіть не завдав собі клопоту застібнути. Поруч із ним на столі стояла відкоркована пляшка горілки, але склянки я не побачив.
— Що ти робиш? — спитав я.
Усі свічки — які ми, з огляду на кількість книжок у приміщенні, ніколи не запалювали — зараз горіли, і їхні пломінці тріпотіли на протязі, відкидаючи тіні, що грали у квача на полицях, підлозі й стелі. Зовні все це мало такий вигляд, ніби Джеймс вирішив улаштувати спіритичний сеанс.
— Знаєш, а звідси видно човнарню.
— Супер, — озвався я. — Може, спустишся? Ти змушуєш мене нервуватися.
Джеймс розвернувся й зістрибнув з краю столу, так і не витягнувши руки з кишень. Приземлився він несподівано вправно як для того, хто видудлив менш ніж за годину пів літра горілки, а тоді рушив кімнатою, аж доки не зупинився Переді мною. Після вистави він не вмився — через світлу пудру й розмазану вздовж нижніх вій підводку здавалося, що його очі провалилися глибоко в очниці.
— На пару слів спустись до мене, брате![121] — промовив він, якось дивно, криво вишкірившись.
— Та без проблем, але, може, спершу зачинимо вікно?
— Замкніть // Ворота і сховаймося від бурі.
Я обійшов Джеймса, підступився до вікна й щільно зачинив його.
— Дивний у тебе настрій.
— Ця холодна ніч усіх нас зробить блазнями і божевільними.
— Припини. Я тебе не розумію.
Він зітхнув і промовив:
— Вони погрожують відшмагати мене за правду, а ти — за брехню. А інколи мене б’ють за мовчання.
— Що з тобою?
— Нездужаю я щось.
— Радше ти налигався.
— П’яниці й розпусники під нездоланним впливом планет! — вперто промовив він. — О, ці затемнення — провісники майбутнього розбрату!.. Фа, соль, ля, мі...
Він знову видерся на стіл і сів, звісивши ноги. Таким п’яним я його зроду не бачив, і, не розуміючи, що робити, вирішив йому підіграти.
— Що нового, брате Едмунде? — запитав я. — Про що ти розмірковуєш?
— Я все думаю, брате, про події, які, як я читав, повинні відбутися услід за недавніми затемненнями, — озвався він. — Надходять моровиця, дорожнеча і загальна ворожнеча. Державу роздирають чвари, виникає недовіра, друзів шлють у вигнання, подружжя розходяться. Всього не перерахуєш.
— Ось чим ти займаєшся!
Він перестрибнув на кілька рядків уперед:
— Якщо здумаєш вийти, бери зброю.
— Зброю?
— Слухай, брате, я раджу для твоєї користі. Слово честі...
Я чекав на продовження репліки, але так і не дочекався. Він знову несподівано перестрибнув на інший фрагмент тексту:
— Я передав тобі те, що бачив і чув. Але це — ніщо у порівнянні з дійсністю.
Джеймс схопився зі столу, підбіг до вікна і знову розчахнув його.
— Тож скористайся ніччю і біжи! — він ухопився за підвіконня, так що аж кісточки пальців побіліли, висунувся якомога далі назовні, його погляд шалено стрибав серед голих кістяків дерев.
— В темряві з мечем
Він тут стояв, і шепотів Закляття,
І місяць закликав допомогти.
Я поклав руку Джеймсові на плече, побоюючись, що він може випасти, якщо занадто перехилиться вперед, і промовив: