Текст Каски я вивчив, але за Октавія ще не брався як годиться — все одно він з’являється лише в четвертій дії. Скоцюрбившись у третьому ряду, я гарячково перечитував свої рядки, поки Александр із Джеймсом намагалися пробитися крізь те, що ми почали називати «сценою в наметі». На ту мить це почасти була суперечка щодо воєнної стратегії, а почасти — сварка коханців.
ДЖЕЙМС: Чи міг би я з тобою так вчинити?
Коли таким жадібним стане Брут,
Що приховає золото від друга,
Хай блискавками вб’ють його боги!
Александр: Тобі не відмовляв я.
ДЖЕЙМС: Відмовляв.
Александр: Та ні! Мої слова перекрутив
Дурний гонець. Ти краєш серце, Труте!
Недоліки у друзях вибачають,
А ти їх перебільшуєш лишень[25].
Вони так довго й так люто дивилися один на одного, що я кинув оком на режисерське крісло ще до того, як Джеймс кліпнув і промовив:
— Текст!
Мене кольнуло співчутливе зніяковіння. Річард, який за лаштунками чекав на свій вихід привидом Цезаря, переступив з ноги на ногу, склавши руки на грудях.
— Вони мене болюче зачепили, — гукнула Ґвендолін із глибини залу. З того, як вона карбувала ритм, я зрозумів, що постійні зволікання вже починають її дратувати.
ДЖЕЙМС: Вони мене болюче зачепили.
Александр: Не любиш ти мене.
ДЖЕЙМС: Лиш вад твоїх.
Александр: Друг не повинен вади помічати.
ДЖЕЙМС: Підлесники не помічають вад,
Хоч би вони були, як той Олімп.
АЛЕКСАНДР: То хай ідуть Антоній і Октавій,
Щоб лиш мені помститися! Стомився
Я від життя... Текст!
ҐВЕНДОЛІН: Ненависний я другу.
Александр: ...Ненависний я другу.
Аж до нестями брат мене довів.
Я зганьблений, як раб. Мої гріхи
Розібрані... Дідько! Текст!
ҐВЕНДОЛІН: Розібрані і завчені напам’ять.
Александр: Так, перепрошую.
...Розібрані і завчені напам’ять,
Щоб при нагоді кинути в обличчя.
Я виплакав би душу із очей!
Александр простягнув уявний кинджал (реквізиту в нас іще не було) і рвонув комір сорочки.
Александр: Ось мій кинджал, я відкриваю груди.
В них серце, що золоте... перепрошую... за золото дорожче, Цінніше за Плутонові скарби... Усе правильно? Хай йому грець... Текст!
Він глянув на режисерське крісло, але, перш ніж Ґвендолін встигла підказати йому репліку, з-за лівої куліси у світло софітів ступив Річард.
— Перепрошую, — промовив він, і його глибокий голос пішов луною в майже порожній залі. — Ми що, цілий вечір витратимо на цю сцену? Вони ж реплік не знають, уже зрозуміло!
У тиші, що запала після його слів, я витріщився на Джеймса, роззявивши рота, боячись озирнутися. Вони з Александром обидва прикипіли до Річарда такими розлюченими поглядами, наче той бовкнув якусь непристойність. Мередіт завмерла де сиділа — просто на підлозі в проході, з витягнутою ногою — вона саме розминала її, намагаючись позбутися судоми в підколінку. Рен і Філіппа витягнули шиї, вдивляючись у темряву понад моїм плечем. Я нарешті зважився оглянутися. Ґвендолін встала. Фредерік сидів біля неї, склавши руки на грудях, і насуплено дивився в підлогу.
— Річарде, годі, — з притиском промовила Ґвендолін. — Ідіть перепочиньте п’ять хвилин і не повертайтеся, поки не охолонете.
Річард якусь мить так і стояв незрушно, наче не розуміючи почутого, аж тоді рвучко розвернувся на п’ятах і пішов за лаштунки, не промовивши більше ані слова.
Ґвендолін озирнулася до Джеймса й Александра.
— Ви двоє теж маєте на перепочинок п’ять хвилин. Перечитайте текст і повертайтеся готовими до роботи. Словом, загальна перерва. Усі геть звідси.
Коли ніхто не зрушив з місця, вона плеснула в долоні, виганяючи нас із зали, наче набридливих курчат, що потнулися куди не слід. Я ще мить зволікав, доки повз мене не проминув Джеймс, аж тоді пішов за ним до складу декорацій.