— Стривай... що вона утнула?
— Вирішила, що хоче мене, і вважала, що я її теж, бо ж її хочуть усі без винятку. Коли я сказав «ні», передумала. Повелася так, ніби нічого не сталося, і накинула оком на Річарда.
— Що, серйозно?
Замість відповіді він, скривившись, промовисто глипнув на мене.
— Боже милий... — я відвів очі, роззирнувся, міркуючи над тим, які ж іще таємниці приховують відвідувачі їдальні. Як же рідко ми цікавимося переживаннями інших... — Але чому ти мені не розповів?
— Мені це не здавалося аж таким важливим.
Я згадав, як він накручував на палець локон Рен, і спитав:
— Коли ми вже зачепили цю тему — чи є щось іще таке, що мені треба знати?
— Ні. Чесно.
Якщо він щось і приховував, за виразом обличчя — спокійного, невимушеного — цього було не збагнути. Мабуть, Александр мав слушність, і ми з Джеймсом обоє були роззявами...
Я переступив з ноги на ногу. Мене сповнювало відчуття, ніби Річард за мною спостерігає, — афіша маячила на периферії зору незграбною червоною плямою. Я озирнувся, зітхнув, дивлячись на неї, і промовив:
— Наскільки я розумію, гарна новина в тому, що після вчорашньої сцени він уже не намагатиметься переламати тобі руки в третій дії.
— Вважаєш?
— А ти іншої думки?
Джеймс якось сумовито, неуважно похитав головою.
— Він для цього надто розумний.
— І що він, на твою думку, тепер робитиме?
— Зачаїться, але хіба що на кілька найближчих днів. Дочекається прем’єри. Не стане ж Ґвендолін мчати на сцену, щоб зупинити виставу...
Джеймс якийсь час роздивлявся афішу. На мить він, схоже, забув про мою присутність.
ДЖЕЙМС: В ім’я усіх богів, скажи мені:
Чим Цезар так вгодований, що виріс
У велетня? Який ганебний вік![48]
Я хвильку помовчав, а тоді промовив у відповідь одну зі своїх реплік, навіть не пригадавши, звідки саме вона.
Я: Дай-но руку!
Згуртуй людей, щоб відвернути зло,
І ні на крок тоді я не відстану
Від ватажка[49].
Джеймс підвів на мене погляд, у сірих очах танцювали золоті лелітки, коли він промовив:
— Я вірю. По руках![[50]
У його усмішці було щось незнайоме, якась нарвана веселість, що мене потішила й водночас стривожила. Я видушив у відповідь якнайширшу усмішку й пішов слідом за Джейм-сом на кухню, щоб перехопити склянку води. У моєму роті просто нестерпно пошерхло.
СЦЕНА ШОСТА
Річардове обличчя переслідувало мене аж до кінця тижня, але не тільки воно. З’явилися афіші з Джеймсом — густо-синього кольору, з гаслом «Душа Рима». Були ще плакати з Ллександром, Рен та Мередіт; а згодом з’явилися спільні світлини мене, Коліна й нашого Лепіда — у фоє ДИМу та в студентській газеті. Кампус знову лихоманило в передчутті прем’єри.
На прем’єрі в залі не було жодного вільного місця. Про якість вистав у Деллекері ходили легенди, і змога побачити майбутнього великого актора, художника чи виконавця-вір-туоза ще до того, як слава зробить їх недосяжними для широкого загалу, вабила не лише студентів і викладачів, чия присутність була цілком зрозумілою. На вистави збиралися також місцеві шанувальники Барда[52],студенти із сусідніх міст і власники сезонних квитків. (Навесні найкращі місця бронювали для цілих юрмищ агентів, запрошених на наші вистави з Нью-Йорка.) От увімкнулися прожектори, вихопили з напівпотемку групу схвильованих другокурсників, що грали римський простолюд, аж нетямлячись від думки про те, що їм вперше випало ступити на деллекерівську сцену. Ми ж, досвідченіші, а тому десь наполовину менше схвильовані, чекали на свій вихід у кулісі.
Вистава набирала обертів упродовж перших двох актів, і напруга нарешті так зросла, що, здавалося, уся зала затамувала подих. Убивство відбулося стрімко й жорстоко, і, щойно Джеймс наказав змовникам розійтися, я, зашпортуючись, рушив зі сцени. У моїх вухах дзвеніло.
— Холера! — я вломився у важку чорну завісу лівої куліси й негайно в ній заплутався. Хтось упіймав мене за плечі, допоміг вибратися з-за запони, поки другорядні змовники квапилися повз нас до гримувальні. У залі гримів пристрасний монолог Антонія над Цезаревим тілом.
КОЛІН: Кривавий праху, ти пробач мені,
Що лагідний з убивцями твоїми.
52
Так в англомовному світі традиційно називають Шекспіра — «ейвонськнй Бард», або просто «Бард».