1930 року стало очевидним психічне нездоров’я Зельди. Вона потребує постійної лікарської уваги, згодом потрапляє до спеціальної лікарні, звідки її випускають щодалі рідше. Турбота про доньку повністю лягає на батька. Скотті виховується в найкращих пансіонатах. Їхнє постійне листування свідчить про його віддану любов і відповідальне ставлення до дитини. Усе це не сприяє ані оптимізмові, ані творчому горінню письменника. «Поле» заробітчанства розширюється. Він спочатку час від часу пише сценарії для Голлівуду, а потім (з 1937 року) обіймає посаду штатного сценариста студії «Метро Голдвін Майєр». Від того теж не додається ані радості, ані наснаги — Голлівуд не потребує виявів індивідуальної творчості, там сплачують за найоптимальніше вираження уявлень найпересічнішої особистості. Постійне напруження, стреси, власне нездоров’я часто-густо знімаються алкоголем, періоди творчості поступаються місцем депресії.
1940 року життя сорокачотирирічного Френсіса Скотта Фіцджеральда обривається сердечним нападом. Залишаються його твори.
Одразу після виходу «Великого Гетсбі» Фіцджеральд починає працювати над новим романом. У ньому мало йтися про згубний вплив експатріанства на молодого талановитого творчого американця, дія повинна була відбуватися в Парижі та на Рив’єрі. Назви заиися різні: “Our Type” («Наш тип»), “The World’s Fair” («Всесвітній ярмарок марнославства»), “The Melarky Case” («Випадок з Меларкі»), а був і такий: “The Boy Who Killed His Mother” («Хлопець, який вбив матір»). 1926 року Фіцджеральд пише Перкінсу, що його захопила робота над новим романом, він прагне створити найкращий американський роман свого часу, має намір не повторювати лаконічної форми «Великого Гетсбі», а написати довгий психологічний чи філософський роман на зразок «Ярмарку марнославства». 1928 року письменник повідомляє свого постійного редактора, що рукопис уже начорно написано. Перша його частина надходить до видавництва, але далі цього процес не йде. Мабуть, ціла серія зовнішніх факторів гальмує творчий порив автора. Це й смерть батька, й серйозна хвороба дружини… й різка зміна американського клімату — безмежне процвітання переривається Великою Депресією. І це означало національну трагедію, крах промисловості і падіння банківської системи, всенародне безробіття і мільйони особистих трагедій. Такої Америки письменник уже не знав, хоча й передчував трагічний фінал «щасливого карнавалу». Він продовжує писати не стільки про мінливі ситуації у країні, скільки про вияв у цих ситуаціях її внутрішньої сутності.
В остаточному варіанті роман було названо «Ніч лагідна» (Tender is the Night), хоча інверсія в англійській мові не може бути байдужою до потрактування фрази, і, мені здається, що назва «Ніжна ніч», або ще точніше — «Ніжність — то ніч», рядок, узятий із віршу Кітса «Ода до солов’я», передала б сенс книжки із позначенням жанру «романтичний роман» (опущеному в українському перекладі) адекватніше, зберегла б певну таємничість, двозначність ніжності, яка є такою темною і загадковою, як ніч. Він вийшов друком 1934 року і починався від розповіді про небуденний побут багатих американців у Європі, зокрема, на Рив’єрі та в Парижі. Тут оповідачем, здебільшого, є Розмарі Хойт, юна голлівудська зірка, чиста й сяюча «татова донька», таке собі прекрасне втілення американської мрії. Вона розповідає про знайомство із подружжям Дайверів та їхнім оточенням, про своє захоплення незвичайним чоловіком, що серед усього цього ярмарку марнославства зумів зберегти і вибудувати навколо себе оазу тепла й любові. За особою оповідачки стояв автор, який непомітно «вносив» свої корективи до її оцінок, характеристик, описів. У пізнішій передмові до книги один з кращих американських критиків Максуелл Гайсмар писав так: «Коли я читав «Ніжність» 1934 року, мені, як і багатьом, здавалося, що написане від Розмарі було її найкращою частиною… Це не було спробою аналізувати соціальні цінності, показати їхню фальш, оплакати їхнє падіння — що є неодмінною спробою в будь-які часи, коли цінності починають занепадати, але таке не потребує спеціальної вітальності уяви. І Фіцджеральд зробив щось значно важче: він намагався відкрити і навіть створити цінності у суспільстві, де їх, здавалося б, не було». (M. Cowley. Introduction. // F. Scott Fitzgerald. Tender Is the Night. — Penguin Books, 1969 (1939). — Р. 14). Далі у другій книзі розповідь поверталася назад, до тих часів (1917—1919), коли блискучий американський юнак приїхав до Швейцарії вдосконалювати свою майстерність лікаря-психіатра. Саме тут серед пацієнтів він зустрів юну красуню, чиє життя занапастив власний батько-мільйонер. Кохання завершується одруженням, і родина чиказьких Ворренів заспокоюється, бо в одній особі дістає і лікаря, і чоловіка.