Сьюзен і Вільям розсміялися.
— Хіба я такий смішний? — звернувся до загалу містер Мелтон.
— Неперевершено! — Сьюзен присунулася ближче.
Містер Сімс через усю залу зирив на них.
Сьюзен зробила йому гримасу.
Містер Сімс попрямував до них поміж столиків.
— Містер і місіс Тревіс, — ще здалеку гукнув він, — я гадав, що ми снідатимемо разом.
— На жаль, — сказав Вільям.
— Присідай, друже, — встряв містер Мелтон. — Друзі моїх друзів — мої друзі.
Містер Сімс сів і, поки фільмарі голосно розмовляли, тихо запитав:
— Сподіваюся, ви добре виспалися?
— А ви?
— Я не звик до пружинних матраців, — скривившись, відповів містер Сімс. — Проте я покрив цю прикрість: півночі пробував нові сигарети і страви. Абсолютно новий спектр відчуттів. Ох, ці давні грішки…
— Ми не розуміємо, про що йдеться, — сказала Сьюзен.
— Далі прикидаєтесь, — розсміявся Сімс. — Це не допоможе. І хитрощі з натовпом не допоможуть. Рано чи пізно я застукаю вас самих. Я безмежно терплячий.
— Послухайте, — цей хлопець, бува, не ображає вас?
— Все гаразд.
— Ви лише скажіть слово, і я дам йому копняка під зад.
Мелтон знову повернувся до своїх товаришів. Під галас і сміх містер Сімс провадив своє:
— Повернімося до наших справ. Мені знадобився місяць швендяння по різних містечках, щоби знайти вас, і весь учорашній день, щоби переконатися у слушності моїх підозр. Якщо ви підете зі мною тишком-нишком, тоді, гадаю, я зможу допомогти вам уникнути покарання, але це за умови, що ви повернетеся до роботи над водневою плюс-бомбою.
— Чи не збоченство — говорити за сніданком про різні вчені матерії?! — зауважив містер Мелтон, розчувши останню фразу.
Містер Сімс незворушно продовжував:
— Подумайте над цим. Ви не зможете втекти. Якщо ви вб’єте мене, то інші знайдуть вас.
— Ми не можемо втямити, про що ви говорите.
— Припиніть! — роздратовано вигукнув Сімс. — Обмізкуйте все як слід! Ви знаєте, що ми не можемо дозволити вам зникнути. Інакше іншим людям із дві тисячі сто п’ятдесят п’ятого року також може прийти в голову подібна ідея. А нам потрібні люди.
— Щоби воювати? — не стримався Вільям.
— Білле!
— Все гаразд, Сьюзен. Поговоримо про його умови. Ми не зможемо втекти.
— Чудово! — сказав Сімс. — Ви насправді виглядали романтично, втікаючи від своїх обов’язків.
— Втікаючи від жахіття.
— Дурниці. Лише від війни.
— Про що ви, хлопці, лопочете? — поцікавився містер Мелтон.
Сьюзен хотіла розповісти йому. Проте могла хіба що у загальних рисах, як от говорили зараз Сімс і Вільямс. Психологічний блок у їхніх головах іншого не дозволяв.
— Лише від війни, — сказав Вільям. — Півсвіту вимерло від леправих бомб!
— І все ж таки, — зауважив Сімс, — жителі майбутнього могли б обуритися, якби ви зачаїлися на тропічному острові, як це було, в той час як вони котяться просто в пекло. Смерть любить смерть, а не життя. Тим, хто помирає, приємно усвідомлювати, що й інші теж помирають. Вони почуваються комфортніше, знаючи, що вони не будуть самотніми у вогненній печі, у могилі. Я — виконавець їхнього колективного обурення проти вас обидвох.
— Ану погляньте на цього виконавця обурення! — звернувся до своїх товаришів Мелтон. — Що більше ви змушуєте мене чекати, тим гірше буде для вас. Нам потрібний ваш проект бомби, містере Тревіс. Якщо повернетеся негайно — уникнете мук. Потім буде пізно, а працювати ми вас все одно змусимо, але в такому разі після завершення проекту ми випробуємо на вас, сер, деякі наші хитромудрі новинки.
— У мене пропозиція, — сказав Вільям. — Я згоден повернутися з вами, якщо моя дружина зостанеться тут у безпеці, подалі від цієї війни.
Сімс завагався.
— Гаразд. Зустрінемось на площі через десять хвилин. Прокатаємося у вашій автівці за місто, у якусь безлюдну місцину. Там я поклопочусь, щоби Машина часу підібрала нас.
— Білле! — Сьюзен міцно вхопила його за руку.
— Не супереч! — поглянув він на неї. — Все вирішено. — І, звертаючись до Сімса: — Іще одне. Минулої ночі ви могли забратися в нашу кімнату і викрасти нас. Чому ви не зробили цього?
— Ну якщо відверто, то я просто насолоджувався, — лінькувато промовив містер Сімс, розкурюючи нову сигару. — Мені дуже не хочеться прощатися із цим райським закапелком, цим сонцем, цим перепочинком. Мені так бракуватиме цих вин і сигарет. Ах, який жаль! Що ж, через десять хвилин на площі. Ваша дружина буде у безпеці і може залишатися тут, скільки сама забажає. Попрощайтеся з нею.
Містер Сімс підвівся і вийшов.