Знову перелітали вони лінію фронту на великій висоті, не помічені ні своїми, ні противником. Та й хто там, внизу, в тому хаосі заліза і крові, вибухів, диму й пострілів, галасливих атак і зойків поранених матиме час і дозвілля в бінокль обшукувати небо, щоб побачити, як у розривах хмар темною тінню завбільшки з комара прошмигне голуба машина? Адже за кілька секунд вона зовсім зникне з поля зору. Ніким не потурбована, прямувала «Берта-Марія», прозвана так за свої розпізнавальні літери В-М, на схід.
Аксель лежав у своїй «ванні», роздумуючи про недавно почуте. Вернер виключився з СПУ й поринув у свою пристрасть — почав підслухувати повідомлення чужих передавачів. Коли ще Аксель опановував спеціальність радиста, він теж часто ловив такі передачі по радіо й намагався з тих метких ті-та-та та-та-ті розшифрувати зміст передачі. Проте скоро позбувся цієї дитячої хвороби радистів. Вернер навпаки — досяг високої майстерності в розгадуванні чужих радіограм. Маючи, безсумнівно, дуже тонкий слух, він уже з перших знаків, які надходили з командного пункту, пізнавав, хто з радистів сидів за ключем; а якщо передавач був чужий, одразу міг визначити, німецький він чи іноземний.
Іноді він підключав і СПУ, шоб продемонструвати товаришам таке зразкове розшифрування. Тому й на цей раз ніхто не здивувався, коли раптом обірвалася танцювальна музика, а замість неї пролунали своєрідні й незрозумілі знаки морзянки.
— Це рація радянських артилеристів, — пояснив Вернер. — Командний пункт батареї по радіотелеграфу одержує корективи для стрільби.
Але весь екіпаж неабияк вжахнувся, коли він раптом перейшов на передачу і відкритим текстом послав в ефір: «Увага, увага! Попереджаємо! Завтра вночі має бути піддано бомбардуванню Манєво, тридцять кілометрів на схід від Солти, по дорозі на Новгород!» Вони почули, як Вернер повторив радіограму, а через кілька секунд уже знову слухали танцювальну музику.
Досить тривалий час кожен член екіпажу вдавав, ніби нічого не чув. Аксель полегшено зітхнув. Отже, він таки не помилився в своїх товаришах! І добре розумів, чому Вернер пропустив цю радіограму через СПУ. Досить Вернерові було повернути вимикач, щоб приховати від інших членів екіпажу свій вчинок. Отже, ця пересторога послана ним цілком обдумано.
Аксель чекав, як реагуватимуть інші двоє; адже не було сумніву, що вони теж зрозуміли все до єдиного слова. Він нерішуче поглянув угору до Вернера, що сидів у своєму кріслі так напружено, ніби чекав нападу ворожого винищувача. Акселю хотілося встати і принаймні по-товариськи покласти йому руку на коліно, як тут в навушниках почувся дещо глухий голос Густава:
— Це добре, Вернер, — сказав він поволі, — але щоб більше не самочинствував. Досі ми разом варили кашу, разом і їли… Так мусить бути завжди!
Клаус щось буркнув на знак згоди. У Акселя відлягло від серця. Він підвівся і дружньо потис руку Вернерові. Вони зрозуміли один одного без слів.
Хоч у них і не було надій, що їхню радіограму там на землі прийняли й зрозуміли, однак вони все ж чинили опір злочинним діям, і вже саме це відчуття сповнювало їх новою вірою у власні сили.
Проте вони помилялися. Радіограма дійшла. Один радянський командний пункт на тій самій хвилі приймав від літака ближньої розвідки корективи артилерійської стрільби. Раптом радист між знайомими даними почув чужі знаки Морзе. Спершу це його дещо спантеличило, він сприйняв той писк як випадкову перешкоду, та коли ті самі знаки стали повторюватись, олівець механічно забігав по паперу, лишаючи по собі сліди з крапок і рисочок. На жаль, радистові не вдалося записати всі знаки повністю, але повторення передачі він так більше й не дочекався. В ту ж мить знову пролунали позивні коректувальника, і довелося продовжити свою роботу.
Коли через дві години прийшла зміна, радист показав колезі папірець і спитав:
— Ти зміг би розшифрувати це?
Той почав підставляти літери з російського алфавіту, але в нього вийшла така ж сама нісенітниця, як і в його попередника. Тоді спробував підставити німецькі літери і неабияк зрадів, коли прочитав: «Увага, попереджаємо…» Решта так і лишилась незрозумілою для нього. Надто багато знаків були незнайомі або просто пропущені. Єдине, що він ще спромігся скласти, це слово «Новгород». Однак і це спонукало його негайно вирвати аркушик з блокнота, переписати знаки ще раз начисто і з коротким донесенням про обставини й точний час прийому радіограми передати їх офіцерові зв’язку, який знав німецьку мову.